Священик, що пройшов репресії та став подвижником просвіти в Шепетівці
Подвижник просвітництва та краєзнавець
Качанівський усе своє свідоме життя був подвижником просвітництва, тому хочеться особливо зупинитись на його діяльності саме, як ініціатора створення Шепетівського товариства «Просвіта» імені Тараса Шевченка. Він мав досвід участі в роботі «Просвіти» ще до війни, коли такі товариства гуртували селян, організовували читальні, бібліотеки, драматичні та самоосвітні гуртки, молодіжні хори, спортивні змагання. Він вважав, що в той час «Просвіта» здійснила великий перелом на ниві культурно-освітнього розвитку, зміцнила віру і утвердила волю до жертовної боротьби.
Після створення «Просвіти» в Шепетівці Микола Михайлович став, без перебільшень, самим активним її членом. Завжди приймав участь в різних акціях, заходах, читав лекції у військових частинах, навчальних закладах, підприємствах. Приймав участь в дискусіях і обговореннях політичних подій навколо перспектив української справи.
Був чудовим краєзнавцем, знав історію усіх церков Шепетівщини, виступав з доповідями і тезами на науково-краєзнавчих конференціях.
Завдяки йому і його безпосереднього керівництва при «Просвіті» діяла три роки Недільна духовна школа для дітей, яка охопила понад сотню хлопчиків і дівчаток. Взагалі з молоддю Микола Михайлович працював постійно і з великим бажанням, мав до цього великий педагогічний хист.
У Миколи Михайловича є цікаві праці з історії «Просвіти», її перспектив. Особливо слід відзначити його думки про кооперацію, яка стала в свій час на шлях економічної оборони селянства. Микола Миколайович вважав, що лише освічений і високоморальний, економічно незалежний народ може боротися за здобуття політичної і національної свободи.
Окремою сторінкою можна розповідати про переписку з друзями, яких у Миколая Михайловича було багато по всьому світі. Особливо цінним є листування із ще гімназійними товаришами: Романом Смиком, Миколою Романишиним, Орестом Городинським. Варто зазначити, що ці друзі самі по собі є особистостями неймовірної духовної гравітації (Роман Смик був вуйком Богдана Лепкого, зібрав багатий матеріал для музею Ісповідника віри — каторжника, в’язня, митрополита, кардинала Сліпого), як писав в одному з листів з Чикаго Орест Городинський. Листи свідчать про їх роздуми про світ, Бога, віру, події.
Вони пронесли через усе життя безцінний дар — почуття дружби і турботи один про одного.
Безперечно, що думки отця Миколи будуть потрібні надовго, тим більше, у цей такий складний і тривожний час. Як ніколи у світі багато горя і бід. Люди віддалилися від Бога, впустили в свої серця і душі страх, зневіру, спокуси, і священик мусить стати отою зв’язуючою ланкою між землею і небом, людьми і Богом. Перейнятися їхніми болями, стражданнями, тривогами, клопотами і вселити в їх душі любов, доброту, милосердя. Хочеться привести слова відомого австрійського психолога Віктора Франкла: «Жодна велика думка не здатна загинути, навіть якщо вона не була почута людьми, навіть якщо її «забрали в могилу».
У рік 100-річчя від дня народження Качанівського Миколи Михайловича шепетівчани схиляють голову перед світлою пам’яттю прекрасної людини, щирого благодійника, визначного просвітителя людських душ, який усе життя присвятив служінню Богові і людям.
Ще за життя він був пошанований належним чином і нагороджений орденом Володимира Великого ІІ ступеня, медаллю Преподобного Сергія Радонєжського, Золотим Хрестом та іншими нагородами. На честь Миколи Качанівського названо одну з вулиць міста.
У середмісті височить величний собор, який збудовано за його участю і який нагадує нам слова Євгена Сверстюка:
«Коли хмари згущуються і дух людей занепадає, нам світять люди віри, великі ідеалісти і невтомні молільники за рідний край. Вони залишаються на вічній молитві. І вплив їхній на життя тоді ще більший, ніж був раніше. В тому велика загадка духовних сил, що не підлягають законам світу видимого».
Вічну пам’ять про нього бережімо і задля його заслуг, і задля власної самоповаги та гідності.
Він учив шануватись і творити добро.
Царство йому Небесне! Вічна пам’ять!
товариства «Просвіта» імені Тараса Шевченка
з особистого архіву протоієрея Михайла Мацоли
та з книги Юрія Вахоцького
«Шепетівські вулиці: вчора, сьогодні, завтра»
Цікава стаття.