Йому було лише 42: у Шепетівці відбулося прощання із Героєм

Йому було лише 42: у Шепетівці відбулося прощання із Героєм

Знову у скорботному мовчанні, схиливши голови ставши на коліно Шепетівська громада провела в останній земний шлях земляка, навідника 1 аеромобільного відділення 1 аеромобільного взводу 4 аеромобільної роти аеромобільного батальйону військової частини, солдата Панасевича Олександра Леонідовича.

Йому було лише 42: у Шепетівці відбулося прощання із Героєм

Олександр Леонідович Панасевич народився 10 листопада 1981 року у місті Шепетівці. Разом із сестрою Наталією зростав у сім’ї Леоніда та Галини Панасевичів. Як згадує його сестра, ріс доброю та працьовитою дитиною: допомагав батькам, особливо таткові, а коли влітку потрапляв у село Сенігів до бабусі то допомагав на городі, по господарству, ходив працювати на колгоспний тік під час збору врожаю.

Олександр з дитинства любив рибалку та футбол. І був не просто вболівальником, а завзятим гравцем — підтримував сенигівську сільську футбольну традицію влаштовувати матчі «вулиця на вулицю», «село на село», «старші проти молодших». І так впродовж багатьох років. Загальну освіту здобував у Шепетівській загальноосвітній школі № 3 (тепер гімназія № 3). Вчителі згадують Олександра як дуже доброго, ввічливого, скромного, чесного та справедливого хлопця, який за роки навчання нікого не образив. Його улюбленими уроками були трудове навчання та фізкультура.

Після закінчення 9 класів вступив у Полонське професійно-технічне училище, де навчався на «тракториста-машиніста, водія», згодом вирішив отримати ще одну спеціальність та пішов навчатися у Шепетівський професійний ліцей на електрогазозварювальника. Після закінчення навчання був призваний на строкову службу в м. Ізяслав у полк військ спеціального призначення, згодом продовжив службу у Тернополі.

Добрий та працьовитий хлопчик виріс у турботливого сина, хорошого брата, доброго й чуйного чоловіка та батька, вірного друга. Зі своєю майбутньою дружиною був знайомий з дитинства, спілкувалися під час приїзду в село до бабусі. Разом ходили на дискотеки, а у 2004 році одружилися. У 2005 році у молодого подружжя народився старший син Ілля, у 2007 році — донечка Настя, а в 2014 році — ще один син Денис.

Всі ці роки, разом з дружиною Олесею облаштовували сімейне гніздо, йшли по життю вірними друзями, підтримували один одного словом та ділом, виховували хороших, скромних та ввічливих дітей. Вчителі згадують, що як тільки з’являлася вільна хвилина, то обов’язково забирав зі школи молодшого сина Дениса, спілкувався з педагогами. Отак і прожили щасливі, наповнені турботами, радощами та здобутками майже 20 років. За ці роки Олександр багато працював, а у 2014 році з початком збройної агресії на Донбасі його мобілізували до лав ЗСУ. Службу проходив на аеродромі у Старокостянтинові, підвозив боєприпаси у зону бойових дій. Після демобілізації пішов працювати зварювальником на шепетівський ремонтний завод і працював до початку повномасштабного вторгнення росії.

Йому було лише 42: у Шепетівці відбулося прощання із Героєм

У перший день початку великої навали, 24 лютого 2022 року, був мобілізований для захисту від агресора та направлений для проходження служби у шепетівський зенітний ракетний полк солдатом, навідником 1 аеромобільного відділення 1 аеромобільного взводу 4 аеромобільної роти аеромобільного батальйону. За ці понад два роки встиг побувати на ротаціях разом зі своїм підрозділом і на Харківщині, і на Херсонщині.

У квітні повернувся до родини, щоб пережити разом тяжку втрату — поховати батька, а 15-го вирушив на Донеччину для виконання бойових завдань.

Ще 18 квітня виходив з дружиною на зв’язок, а згодом сім’ю повідомили, що 19 квітня солдат Панасевич Олександр Леонідович загинув у бою за нашу Батьківщину.

Йому було лише 42: у Шепетівці відбулося прощання із Героєм

Йому було лише 42. Надзвичайно людяний, турботливий батько та щирий друг, коханий чоловік та люблячий син — саме таким залишиться він у пам’яті всіх, хто його знав. Олександр надихав своєю щирістю та добротою, підтримував своїх рідних та близьких. Попереду було багато планів, мрій та сподівань, він мріяв про повернення, сімейний відпочинок, риболовлю з синами. Безмежно любив своїх дітей та дуже хотів ще одну донечку. Просив старших дітей не тягнути з внуками. Як і всі наші воїни, Олександр Панасевич втомився, але продовжував виконувати свою важливу роботу для захисту Батьківщини. Він вірив у свою країну, саме заради цього став на її захист та віддав найдорожче що мав — власне життя.

Поділитися посиланням:
FacebookTelegramViberWhatsAppX

Підписатися на наші новини у месенджерах:

Новини партнерів


Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *

Я ознайомився/лася та погоджуюся з Правилами коментування та Політикою конфіденційності

Теґи публікації


Вам також може бути цікаво


В Ізяславі в багатоповерхівках у літній сезон зникає вода: яка причина
У Славутській громаді шукають приміщення, де можна було б плести сітки
У сусідній з Хмельниччиною області ексвійськовий вихваляв «геройські» якості «кадирівців»
На Хмельниччині пів сотні засуджених захотіли служити у війську: що вирішив суд

Читайте у цій рубриці


В Ізяславі в багатоповерхівках у літній сезон зникає вода: яка причина
У Славутській громаді шукають приміщення, де можна було б плести сітки
На Шепетівщині камери зафіксували «шанувальницю» сульфіній
У Шепетівці приймають заяви на оздоровлення та відпочинок дітей: хто має право 
FacebookTelegramViberWhatsAppX