Священик, що пройшов репресії та став подвижником просвіти в Шепетівці

Служіння Богу — служіння людям

Після звільнення дозволили жити у Хмельницькій області, таким чином потрапив на Шепетівщину.

Час перебування у в’язниці був переломним моментом у житті Миколи Михайловича. В’язниця, людське горе, страждання поглибили віру до Бога і любові до людей. Пішов до єпископа Варлаама і попросив його, щоб здійснив рукоположення у священика. Півроку перебував у Городищенському монастирі. В 1956 році дали прихід в селі Мокіївцях Грицівського району. У 1989 році став священиком Шепетівської православної церкви.

Люди полюбили проповіді сивого просвітленого мудрого отця Миколи, що прагнув їм передати світло своєї віри, культуру поваги і високу радість обов’язку. І, передусім, турботу господаря-спадкоємця: любити, доглядати, плекати землю батьків, яку дав нам Господь Бог — разом із Заповіддю. І все це він навіть не відносив до чеснот — це норма здорового й чистого життя.

Віра в Бога і християнство було основою його життя. І пройшло його життя за працею в поті чола. Але очі були звернені до неба щоденно і повсякчас. А любов до рідного краю була такою природною, як любов до матері.

Таким він і запам’ятався: людиною світлою, охайною, що випромінювала тепло і неймовірну енергетику. Микола Михайлович був людиною ще старого гарту, вражали деякі прикмети, які можна назвати заповітними для нашої церкви.

Пастирська готовність і та старосвітська простота, що світиться якоюсь дитячою щирістю. Він залишався тим самим священиком, двері якого відчинені для всіх, а на обличчі написана готовність іти куди треба, пішки і за будь-якої погоди. Кличуть — треба йти…

Душевна делікатність і вроджена інтелігентність у ставленні до людей, шанобливість до всіх, незалежно від віку. Дарма, що не всі це вміли гідно оцінити.

Звичайно, це була стара школа, де культура прокладала собі дорогу — навіть у старенькій свитці. Це християнська школа поваги до особи: «Христос тихенько стукає у ваші двері. Чекає, але не відчиняє їх…»

Свободу здобувають зусиллями кожного дня, енергією, духом

Особливо вражала працездатність отця Миколи. Постійна праця, працьовитість, як спосіб життя. Люди після 80 років книжок уже майже не читають. Микола Михайлович прочитував до кінця усе, що йому вартісне потрапляло до рук, мене завжди, як бібліотекаря, вражало, як дуже молодо і уважно відгукувався на прочитане. Часто на письмі. Друкарська машинка його не вгавала. В своїх посланнях Президенту, церковним діячам, владі, своїм товаришам висловлював він тривогу за стан Української церкви. Микола Михайлович відчував, що Православна Церква не міцніє навіть не через поділи, а через консервативну затверділість і нездатність словам Христовим говорити до сучасної людини так, щоб вона чула. Звідси його інтерес до релігійно-просвітницьких праць сучасних богословів. Звідси його роздуми про страшне сьогодення, зокрема, від чого і від кого треба рятувати церкву.

На перший план ставляться проблеми моральні, церква має бути високою і святою в очах вірних, авторитетною, бо там, де церква є тільки пристанищем для бабусь, молодь іде за пропагандистами найрізноманітніших сект. Микола Михайлович виступав за примирення православних церков і був дуже близьким другом греко-католицької церкви.

Колись запитала його:

— Чому так багато церков і релігійних напрямів?»

На що він відповів:

— Мабуть Богові потрібно, щоб була різноманітність у віруваннях. Кожен до віри має прямувати своєю дорогою.

Він прагнув об’єднання українських православних сил і вважав незавершеною свою місію. Не все написане митцем було належно опрацьоване, однак усе прийняте ідеалістичною вірою в перемогу правди і любові та непримиренністю до фальшу.

Не послаблював своєї активності на громадській ниві і з проголошенням Україною незалежності. Навпаки, сформований випробуваннями і протистояннями світогляд робив кожне сказане ним слово вагомим. Сама доля цієї людини змушувала молодих схиляти перед нею голову. Саме на роки Незалежності припадає найбільше його виступів — зрілих, виважених, сповнених розумом і мудрістю.

До цього я його не знала ближче — так не стикалися наші дороги. І тільки вже коли почали працювати на громадській роботі, ми були поруч. Досі пам’ятаю, як він розповідав про перебування у таборі полонених і як йому допомогла його віра, християнська віра.

А ще висловлювання про те, що свободу здобувають зусиллями кожного дня, енергією, духом кожного дня. І взагалі, у нас була якась дивовижна спорідненість душ, він завжди запитував, як мої справи, допомагав у моїх перших спробах громадської роботи. Не так багато з нас таких моральних авторитетів. Коли я зважувалась на якийсь важливий крок, завжди думала, як до цього поставився б Микола Михайлович.

Поділитися посиланням



1 коментар до статті «Священик, що пройшов репресії та став подвижником просвіти в Шепетівці»

  1. В коментує:

    Цікава стаття.


Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *


Теґи публікації


Вам також може бути цікаво



Новини партнерів


Читайте у цій рубриці