Священик, що пройшов репресії та став подвижником просвіти в Шепетівці

Мова йде про унікальну постать в історії міста Шепетівки — отця Миколу Михайловича Качанівського. Свого часу він став активним учасником національно-демократичного руху, більше того, — одним із його інтелектуальних лідерів.

Микола Михайлович був благочинним протоієреєм Шепетівського благочиння, понад 40 років свого життя віддав служінню Богові і людям. Палкий патріот України, який всю свою творчу енергію і громадську мужність віддав виборенню нашого державного права бути незалежними. Жив і творив задля духовного відродження України.

Отець Миколай прожив 81 рік, важкими і тернистими шляхами водила його доля — від сиротинського порога батьківської хати, через окопи, фронти війни, бараки концтабору, репресії, через подвижництво в праці. Та він ішов цим шляхом рівно, не дав зламати себе жорстоким обставинам.

Основні віхи його біографії

Народився Микола Михайлович 1 серпня 1919 року в селі Кукільники Галицького району Івано-Франківської області в сім’ї селян. Мати померла, коли Миколі було 18, батька вивезли в Казахстан, де він помер у 1947 році. Померли обидва брати і сестра. Репресійна комуністична машина не пошкодувала нікого з його родини. Та, не дивлячись ні на що, він із доброго зерна, своєї християнської родини виніс мудрість доброти, красу вірності, почуття обов’язку перед народом. Тривогами і болями України він жив до останку.

Після початкової школи вступив до Станіславської української гімназії, яку закінчив в 1937 році. У цьому ж році вступив у духовну семінарію, та згодом більшовики її закрили. Вступив у педагогічний інститут, почалася війна. Пішов на фронт в рядах Радянської армії і, відразу, на початку війни, потрапив у полон. В концтаборі на території Білорусії перебував 2 роки. Звільнили друзі, діставши фальшиві документи. Після звільнення відразу пішов у підпілля. Йому до кінця життя боліло, що так і не була відновлена справедливість у ставленні до патріотів ОУН-УПА, які без сумніву і страху клали на вівтар любові до України життя.

Працював в Бурштинському і Більшовецькому районах. В 1946–1948 роках — працівник пропагандистської рефентури Чортківського надрайоного проводу ОУН. У 1948–1950 роках очолював підпільну роботу на Кам’янеччині. Поруч завжди була дружина — Катерина Ходак, зв’язкова, санітарка.

Одного разу, втративши зв’язок зі своїми бійцями, вирішив сам йти на запасний пункт зв’язку. Підійшов до хати, коли вже світало, тому вирішив перечекати до вечора. Нічого підозрілого не побачив і постукав у двері. Господиня відчинила, дала повечеряти, горнятко молока. Випив, запаморочилось в голові, втратив свідомість. Коли прийшов до тями, побачив, що опинився в тюрмі.

Микола Михайлович, розповідаючи цю історію, згадував, що пережив тоді найжахливіше у своєму житті, коли у безпам’ятстві потрапив за ґрати. Це були відчуття безпорадності, що без боротьби до останку.

Дружину і її сестру у цей час теж було відправлено у заслання, засуджено на 25 років. Залишились на чужих руках син і дочка, якої навіть не бачив.

Довго йшло слідство, возили з Києва у Львів і назад. І тільки у 1952 році звільнили по амністії, скоро повернулась і дружина.

Його часто запитували друзі, як вдалося вистояти у незримій війні, коли КДБ намагалося пресувати? Він часто відповідав, що спецслужби завжди використовували різні форми в боротьбі з противником. От і йому деякий час необхідно було з’являтися в органи, відмічатись, свідчити. Проте він завжди був обережним щодо того, щоб не страждали невинні люди.

Поділитися посиланням



1 коментар до статті «Священик, що пройшов репресії та став подвижником просвіти в Шепетівці»

  1. В коментує:

    Цікава стаття.


Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *


Теґи публікації


Вам також може бути цікаво



Новини партнерів


Читайте у цій рубриці