430 років тому в спустошеному татарами селі на Хмельниччині взагалі не виявили мешканців

Мова йде про село Баглаї Старокостянтинівської тергромади. Вперше згадувалось в кінці ХVІ ст. під назвою Боглеївка, як маєток Костянтина Костянтиновича Острозького, в акті від 7 грудня 1601 року — в донесенні возних Криштофа Щуки та Станіслава Янковського Луцькому міському суду.

Возні доповіли, що вони оглядали містечка і села спустошені татарами (1593 рік), в тому числі село Боглеївку Костянтинівської волості князя К. К. Острозького. В селі взагалі не виявлено мешканців.

Згідно спадщини Януша Острозького, місто Костянтинів і багато чисельні села перейшли у власність Чарторийських, потім дістались Любомирським. В 1800 році княгиня Ізабелла Любомирська передала свої маєтки доньці, почесній стат-дамі Австрійської імператриці, графині Констанції, яка в 1782-му вийшла заміж за польського коронного гетьмана Северина Станіславовича Ржевутського. Від Ржевутських маєток перейшов за борги поміщику Шашкевичу.

В цей час в селі було 174 дворів, 1358 мешканців, діяло однокласне народне училище Міністерства народної просвіти. В 1889-му в ньому нараховувалось 50 учнів.

З утворенням Старокостянтинівського повіту, 1797 рік, село, в його складі, івійшло до Баглаївської волості, яка включала села: Баглаї, Решнівка, Іршики, Малашівка, Писарівка, Киселі, Половинники, Огіївці, Сахнівці, Самчики, Остриківці, Ладиги, Лажева, Ємці.

З 12 березня 1923 р. Баглаї в складі новоутвореного Старокостянтинівського району, який з 1932 р. належав до Вінницької області, з 1937 р. до Кам’янець-Подільської.

У період окупації, з 12 липня 1941 р. на території Старокостянтинівського району розповсюджувалась влада військово-польових комендантів. В селах обирались старости і соцькі. В Старокостянтинові утворена міська управа Кам’янець-Подільської волості Генеральної округи Волинь. Старокостянтинівська округа включала міську і 29 сільських управ. В цей час селам повертались назви, які існували до 1921 р.
Після Другої світової війни з 1946 р. знову діяв Старокостянтинівський район і 29 сільських рад в його складі. До Баглаївська с/р входили: Баглаї, Ємці. В 1971 р. відбувся новий поділ сільських рад. До Баглаївської ввійшли села: Баглаї, Ємці, Загірне, Лажева. З часу утворення Старокостянтинівської ОТГ Хмельницької області, село Баглаї в його складі.

В книзі «Історія міст і сіл УРСР. Хмельницька область» за 1971 р. згадується:

«Село Баглаї центр сільської Ради. Розташоване на річці Смолці, за 22 км від Старокостянтинова; 12 км від залізничної станції Старокостянтинів ІІ. Населення 709 чоловік. Сільраді підпорядковані села: Ємці, Загірне, Лажева. В селі знаходиться центральна садиба багатогалузевого колгоспу «Правда».

Господарство вирощує зернові культури, цукрові буряки, виробляє тваринницьку продукцію. В селі є восьмирічна школа, клуб, бібліотека, працює фельдшерсько-акушерський пункт. В роки війни в селі діяла підпільна група С. І. Стріхара з с. Самчики, яка розповсюджувала листівки, проводила агітацію серед населення. Мешканці с. Баглаї були на фронтах Другої світової, за мужність виявлену на фронтах, 95 жителів села нагороджено орденами і медалями.

Село насправді має давню історію, на його території досліджено могильники, а біля Лажевої рештки поселень черняхівської культури.

В селі є церква в ім’я Казанської Божої Матері зведена на кошти власників села Любомирських та прихожан в 1775 р.

«Церква майном та книгами забезпечена. Має свої сінокосні, пахітні землі, ліс, всього 36 десятин 1975 сажнів» — зазначали історики.

Під час окупації в ході Другої світової війни в церкві проводились богослужіння. Після війни колгосп використовував церкву для зберігання зерна, а дзвіницю — для насіння буряка.

«Церкву хотіли розвалити танками, але люди не дали. Три дні сиділи під церквою, щоб не дати її зруйнувати» — пригадувала жителька села Стаднік Ганна Олексіївна 1935 р.н.

Шепетівка   Дошка оголошень   Місцева реклама

Марія Дмитрівна Войтюк 1929 р.н. розповідала:

«Після війни в церкві був колгоспний склад. Під час грози, в дзвіницю вдарила блискавка, згорів дах. Церква була оточена камінним муром і соснами. Після війни церковний мур розібрали, збудували з нього школу. З 1984 р. жителі села стали збирати кошти на ремонт церкви. Через кілька років відновились богослужіння».

Поділитися посиланням: