Найстарішій школі на Хмельниччині виповнюється 140 років

Найстарішій школі на Хмельниччині виповнюється 140 років

Цьогоріч виповнюється 140 років з того часу, як у старовинному наддністрянському селі Вільховець, одному із найдавніших поселень Поділля, у 1881 році був заснований заклад освіти — однокласне початкове народне училище, яке відомчо належало до Міністерства народної освіти Російської імперії. Навчання учнів цього народного училища тривало 4 роки, а клас ділився на 4 групи. Четверта (випускна) група складала екзамени. Писати і читати учнів навчав лише один вчитель.

До цього окремих вільховецьких дітей навчав сільський дяк у власній хаті. Про те, як і чого вони навчалися, ми вже можемо лише здогадуватися.

Однак, нині без підтверджуючих документів з польських архівів важко повірити в те, що до завоювання Російською імперією території Поділля та закріпачення місцевого населення і царських заборон на українську мову, у Вільхівці не було організовано освіти для дітей і тут постійно панувала неписьменність та морок безграмотності. Адже село Вільховець, перша писемна згадка про яке датується 1443 роком, упродовж віків мало свою церкву і населяли його ще з князівських часів багато корінних жителів — русів, а в період перебування села у складі Великого Князівства Литовського й Речі Посполитої в сільській громаді з’явилося багато жителів польського та єврейського походження, які тут надійно й навіки вкорінилися, не бідували та мали тісні стосунки з історичною батьківщиною і не могли не дбати про навчання власних дітей та отримання ними європейської освіти.

Сьогодні вже не секрет, що багато українських імен зустрічаються дослідникам у списках студентів університетів середньовічної Європи.

А той факт, що на середину XVII ст. нижча (парафіяльна) освіта була загальною в Україні, засвідчив ще Павло Алепський в 1654 році, ствердивши те, що серед українців держави Богдана Хмельницького «всі або майже всі вміють читати і знають порядок молитов і співів, навіть більшість їхніх жінок і дочок». У ці ж роки в козацькій сотні вільховецького гарнізону було 220 козаків полку Євстафія (Остапа) Гоголя на чолі з отаманом Гречкою, що свідчить не лише про чисельність жителів, а й важливе значення села.

Саме ж село, селян якого оминуло кріпацтво, економічно розвивалося, зростало територіально, а з плином часу стало ярмарковим та багатолюдним.

В 1897 році, окрім діючого міністерського однокласного початкового народного училища, у Вільхівці відкрилася ще й церковна школа грамоти для дівчаток, де їх навчання письму, читанню, рахуванню, церковному співу й домоводству тривало 3 роки, а основним спрямуванням навчального процесу було вивчення православної релігії.

Тоді ж відкрили церковні школи грамоти й у сусідніх селах — Глимбівці, Новій Гуті, Ставчанах, Рудківцях.

В 1904–1906 рр. за кошти вільховецьких селян і земства збудовано нове приміщення школи з двома класними кімнатами та квартирою для вчителя. Так у 1907 році у Вільхівці з’явилась своя церковно-парафіяльна школа.

В цей же період земством було збудовано приміщення ще й для Вільховецької земської початкової народної школи або просто — народна школа. Незважаючи на те, що Вільховець — велике й багатолюдне село, до 1917 року в цій школі навчалося лише близько 60 учнів. Учителями працювали Н. Пінчук, В. Назаров, М. Ткаченко. Розмаїття типів навчальних закладів і їх підпорядкування було характерне для дореволюційної Росії.

Після революційних подій і громадянської війни, затіяної російськими більшовиками й монархістами, кривавого «червоного терору», мародерських продрозверсток, «експропріації експропріаторів» та розорення місцевих жителів, голодовок і збройного утвердження влади більшовицьких Рад, у селі спочатку відкрили початкову чотирикласну трудову школу, в якій навчалося від 30 до 100 школярів, а в 1923 році — семирічну трудову школу, призначену для навчання 200–250 учнів.

Зважаючи на те, що до 1922 року у Вільхівці й навколишніх селах писати вміло лише 15 % дорослого населення, вчителі школи приділили значну увагу ліквідації неписьменності і малописьменності серед місцевих жителів. Тих селян, які успішно навчалися та закінчували лікнеп, нагороджували грамотами.

З року в рік у школі зростала кількість учнів, що вимагало розширення площі класних кімнат. Місцеві більшовики вирішили це по-своєму — нахабно революційно й безапеляційно: конфіскували і використали під навчальні приміщення церковні будинки священика й дяка («Попів двір» і «Дякова хата») і добротні хати хазяйновитих жителів села, облудно звинувачених у заможності та глитайстві і «розкуркулених» більшовицькою владою.

Ці будинки прослужили для школи як навчальні приміщення ряд десятиліть, а окремі з них використовуються за призначенням ще й сьогодні.

Зросла також кількість учителів: якщо в 1923 році у школі було 8 вчителів, то в 1933 році їх уже стало 11. Назріла вже й потреба у відкритті на її базі 8–10 класів для надання місцевим учням середньої освіти.

В 1934 році у Вільхівці на базі школи-семирічки відкрили десятирічну середню школу. Кількість її учнів зросла з 309 до 408, а вчителів — з 21 до 25.

В 1936 році в селі було організовано школу для дорослих, яка існувала тут до 1941 року. В ній навчалися 25 учнів віком від 16 до 20 років.

В 1937 році у Вільховецькій середній школі відбувся перший випуск десятикласників. Атестати про середню освіту здобули 32 випускники з Вільхівця й сусідніх Ставчан, Куражина, Глимбівки, Слобідки, Кучі, Маціорська, Старої Гути й Нової Гути.

Напередодні Другої світової війни (1939–1945 рр.) школа вже мала власну матеріально-технічну базу. Для навчання учнів були бібліотека, струнний інструмент, піаніно і багато різноманітного унаочнення. Розвивалося підсобне господарство, посаджено фруктовий сад, розведено пасіку. Для продажу книг відкрили книжковий магазин.

Однак, під час окупації німецькі нацисти Вільховецьку школу закрили, а її бібліотеку й матеріально-технічну базу було знищено.

Після звільнення Вільхівця від німецько-фашистських окупантів, у квітні 1944 року школа знову запрацювала. Керівництво сільської ради і вчителі провели роз’яснювально-масову роботу серед місцевого населення щодо обов’язкового навчання дітей та підлітків, внаслідок чого навчанням охопили 360 учнів.

Зріс чисельно й учительський колектив, але вчителів з вищою освітою не вистачало, адже багато з тих, хто працював тут до війни, загинули на фронті або виїхали звідси у пошуках кращої долі. Однак, дирекція, педколектив і громада села з проблемою педагогічних кадрів справилися.

У післявоєнні роки заклад освіти уже працював як загальноосвітня середня трудова політехнічна школа з виробничим навчанням (з 1991 року — ЗОШ І-ІІІ ступенів).

За 1945–1970 рр. кількість учнів зросла до 540, а вчителів — до 43.

Зважаючи на незручності навчання учнів у старих хатах, розкиданих по селу, місцевий колгосп-мільйонер ім. С. М. Кірова за кілька років, поряд з церквою на території занедбаного військового кладовища кінця ХVІІ ст., збудував і в 1970 році урочисто відкрив нову двоповерхову школу з приміщеннями, розрахованими проектом для школи-восьмирічки лише на 360 учнів. Але цієї новобудови для 540 учнів, які в той час навчалися у школі, теж було недостатньо. Проблему шкільних приміщень було вирішено частково і навчання дітей продовжувалося у тих самих будинках, що були розташовані ближче за інших до новозбудованого корпусу. Попів двір, зведений за рахунок громади парафіян для проживання священика, знову використовували під класні кімнати.

Найстарішій школі на Хмельниччині виповнюється 140 років

3 початком 90-х років і розпадом Радянського Союзу у школі закрили групу продовженого дня та пришкільний інтернат. Перейменований колгосп у КСП «Мрія» ще встиг в 1990 році відремонтувати у школі їдальню, в 1992 році — добудував до центрального корпусу спортзал, а сам, згодом, заплутався у банківських кредитах, боргах і безвиході, занепав та й розпався.

В 1995 році у школі вчилися 269 учнів, а вчили їх 28 вчителів.

В нинішньому 2020–2021 навчальному році в 11 класах Вільховецької ЗОШ навчаються лише 136 учнів, а освітній процес забезпечують 18 вчителів, які продовжують щодня сумлінно й результативно працювати, з оптимізмом дивляться на реалії сьогодення і сподіваються на краще

Поділитися посиланням:
FacebookTelegramViberWhatsAppTwitter

Новини партнерів


Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *

Я ознайомився/лася та погоджуюся з Правилами коментування та Політикою конфіденційності

Теґи публікації


Вам також може бути цікаво



У Нетішині будуть лише початкова школа, гімназії та ліцей
Чи потрібна 5-річкам школа?
На Хмельниччині чоловік встромив товаришу ножа прямісінько в серце
Негода на Хмельниччині: затопленні помешкання, перекритий рух транс­порту, потрощені авто
Селяни на Хмельниччині зайнялися ягідництвом
Поліція розшукала 3-річного малюка, який приспав маму та подався в інший кінець села до бабусі

Читайте у цій рубриці



Раритетні сервізи «Мадонна» і «Серенада» кустарі підробляли в Полонному «на хатах»
Спогади польських військовополонених про радянський концтабір у Шепетівці
Один з трьох рідкісних середньовічних мечів зберігається у музеї Шепетівки
У шепетівському музеї зберігаються поштові марки та гроші за проєктом Георгія Нарбута
Леся Українка лікувалася у Славуті