Найстарішій школі на Хмельниччині виповнюється 140 років

Цьогоріч виповнюється 140 років з того часу, як у старовинному наддністрянському селі Вільховець, одному із найдавніших поселень Поділля, у 1881 році був заснований заклад освіти — однокласне початкове народне училище, яке відомчо належало до Міністерства народної освіти Російської імперії. Навчання учнів цього народного училища тривало 4 роки, а клас ділився на 4 групи. Четверта (випускна) група складала екзамени. Писати і читати учнів навчав лише один вчитель.

До цього окремих вільховецьких дітей навчав сільський дяк у власній хаті. Про те, як і чого вони навчалися, ми вже можемо лише здогадуватися.

Однак, нині без підтверджуючих документів з польських архівів важко повірити в те, що до завоювання Російською імперією території Поділля та закріпачення місцевого населення і царських заборон на українську мову, у Вільхівці не було організовано освіти для дітей і тут постійно панувала неписьменність та морок безграмотності. Адже село Вільховець, перша писемна згадка про яке датується 1443 роком, упродовж віків мало свою церкву і населяли його ще з князівських часів багато корінних жителів — русів, а в період перебування села у складі Великого Князівства Литовського й Речі Посполитої в сільській громаді з’явилося багато жителів польського та єврейського походження, які тут надійно й навіки вкорінилися, не бідували та мали тісні стосунки з історичною батьківщиною і не могли не дбати про навчання власних дітей та отримання ними європейської освіти.

Сьогодні вже не секрет, що багато українських імен зустрічаються дослідникам у списках студентів університетів середньовічної Європи.

А той факт, що на середину XVII ст. нижча (парафіяльна) освіта була загальною в Україні, засвідчив ще Павло Алепський в 1654 році, ствердивши те, що серед українців держави Богдана Хмельницького «всі або майже всі вміють читати і знають порядок молитов і співів, навіть більшість їхніх жінок і дочок». У ці ж роки в козацькій сотні вільховецького гарнізону було 220 козаків полку Євстафія (Остапа) Гоголя на чолі з отаманом Гречкою, що свідчить не лише про чисельність жителів, а й важливе значення села.

Саме ж село, селян якого оминуло кріпацтво, економічно розвивалося, зростало територіально, а з плином часу стало ярмарковим та багатолюдним.

В 1897 році, окрім діючого міністерського однокласного початкового народного училища, у Вільхівці відкрилася ще й церковна школа грамоти для дівчаток, де їх навчання письму, читанню, рахуванню, церковному співу й домоводству тривало 3 роки, а основним спрямуванням навчального процесу було вивчення православної релігії.

Тоді ж відкрили церковні школи грамоти й у сусідніх селах — Глимбівці, Новій Гуті, Ставчанах, Рудківцях.

В 1904–1906 рр. за кошти вільховецьких селян і земства збудовано нове приміщення школи з двома класними кімнатами та квартирою для вчителя. Так у 1907 році у Вільхівці з’явилась своя церковно-парафіяльна школа.

В цей же період земством було збудовано приміщення ще й для Вільховецької земської початкової народної школи або просто — народна школа. Незважаючи на те, що Вільховець — велике й багатолюдне село, до 1917 року в цій школі навчалося лише близько 60 учнів. Учителями працювали Н. Пінчук, В. Назаров, М. Ткаченко. Розмаїття типів навчальних закладів і їх підпорядкування було характерне для дореволюційної Росії.

Після революційних подій і громадянської війни, затіяної російськими більшовиками й монархістами, кривавого «червоного терору», мародерських продрозверсток, «експропріації експропріаторів» та розорення місцевих жителів, голодовок і збройного утвердження влади більшовицьких Рад, у селі спочатку відкрили початкову чотирикласну трудову школу, в якій навчалося від 30 до 100 школярів, а в 1923 році — семирічну трудову школу, призначену для навчання 200–250 учнів.

Зважаючи на те, що до 1922 року у Вільхівці й навколишніх селах писати вміло лише 15 % дорослого населення, вчителі школи приділили значну увагу ліквідації неписьменності і малописьменності серед місцевих жителів. Тих селян, які успішно навчалися та закінчували лікнеп, нагороджували грамотами.

З року в рік у школі зростала кількість учнів, що вимагало розширення площі класних кімнат. Місцеві більшовики вирішили це по-своєму — нахабно революційно й безапеляційно: конфіскували і використали під навчальні приміщення церковні будинки священика й дяка («Попів двір» і «Дякова хата») і добротні хати хазяйновитих жителів села, облудно звинувачених у заможності та глитайстві і «розкуркулених» більшовицькою владою.

Ці будинки прослужили для школи як навчальні приміщення ряд десятиліть, а окремі з них використовуються за призначенням ще й сьогодні.

Зросла також кількість учителів: якщо в 1923 році у школі було 8 вчителів, то в 1933 році їх уже стало 11. Назріла вже й потреба у відкритті на її базі 8–10 класів для надання місцевим учням середньої освіти.

В 1934 році у Вільхівці на базі школи-семирічки відкрили десятирічну середню школу. Кількість її учнів зросла з 309 до 408, а вчителів — з 21 до 25.

В 1936 році в селі було організовано школу для дорослих, яка існувала тут до 1941 року. В ній навчалися 25 учнів віком від 16 до 20 років.

Шепетівка   Дошка оголошень   Місцева реклама

В 1937 році у Вільховецькій середній школі відбувся перший випуск десятикласників. Атестати про середню освіту здобули 32 випускники з Вільхівця й сусідніх Ставчан, Куражина, Глимбівки, Слобідки, Кучі, Маціорська, Старої Гути й Нової Гути.

Напередодні Другої світової війни (1939–1945 рр.) школа вже мала власну матеріально-технічну базу. Для навчання учнів були бібліотека, струнний інструмент, піаніно і багато різноманітного унаочнення. Розвивалося підсобне господарство, посаджено фруктовий сад, розведено пасіку. Для продажу книг відкрили книжковий магазин.

Однак, під час окупації німецькі нацисти Вільховецьку школу закрили, а її бібліотеку й матеріально-технічну базу було знищено.

Після звільнення Вільхівця від німецько-фашистських окупантів, у квітні 1944 року школа знову запрацювала. Керівництво сільської ради і вчителі провели роз’яснювально-масову роботу серед місцевого населення щодо обов’язкового навчання дітей та підлітків, внаслідок чого навчанням охопили 360 учнів.

Зріс чисельно й учительський колектив, але вчителів з вищою освітою не вистачало, адже багато з тих, хто працював тут до війни, загинули на фронті або виїхали звідси у пошуках кращої долі. Однак, дирекція, педколектив і громада села з проблемою педагогічних кадрів справилися.

У післявоєнні роки заклад освіти уже працював як загальноосвітня середня трудова політехнічна школа з виробничим навчанням (з 1991 року — ЗОШ І-ІІІ ступенів).

За 1945–1970 рр. кількість учнів зросла до 540, а вчителів — до 43.

Зважаючи на незручності навчання учнів у старих хатах, розкиданих по селу, місцевий колгосп-мільйонер ім. С. М. Кірова за кілька років, поряд з церквою на території занедбаного військового кладовища кінця ХVІІ ст., збудував і в 1970 році урочисто відкрив нову двоповерхову школу з приміщеннями, розрахованими проектом для школи-восьмирічки лише на 360 учнів. Але цієї новобудови для 540 учнів, які в той час навчалися у школі, теж було недостатньо. Проблему шкільних приміщень було вирішено частково і навчання дітей продовжувалося у тих самих будинках, що були розташовані ближче за інших до новозбудованого корпусу. Попів двір, зведений за рахунок громади парафіян для проживання священика, знову використовували під класні кімнати.

3 початком 90-х років і розпадом Радянського Союзу у школі закрили групу продовженого дня та пришкільний інтернат. Перейменований колгосп у КСП «Мрія» ще встиг в 1990 році відремонтувати у школі їдальню, в 1992 році — добудував до центрального корпусу спортзал, а сам, згодом, заплутався у банківських кредитах, боргах і безвиході, занепав та й розпався.

В 1995 році у школі вчилися 269 учнів, а вчили їх 28 вчителів.

В нинішньому 2020–2021 навчальному році в 11 класах Вільховецької ЗОШ навчаються лише 136 учнів, а освітній процес забезпечують 18 вчителів, які продовжують щодня сумлінно й результативно працювати, з оптимізмом дивляться на реалії сьогодення і сподіваються на краще

Поділитися посиланням: