Родина побачила телефон Захисника в мережі, але ним користувався окупант: у Шепетівці попрощалися із Андрієм Зайцем
17 липня Шепетівська громада знову схилила голови у глибокій скорботі. Надія, яка довгі місяці жила в серцях рідних та близьких, згасла, залишивши невимовний біль і пустку. Додому «на щиті» повернувся мужній захисник України — гранатометник стрілецького батальйону, старший солдат Андрій Вікторович Заєць.
Андрій Заєць народився 7 грудня 1981 року в селі Красносілка. Його мати, Наталія Максимівна, працювала на заводі «Комуніст», батько, Віктор Григорович, — токарем на заводі ім. Лепсе.
«Андрій мав багато друзів, був дуже щирим і товариським, — згадує старша сестра Оксана. — А ще був затятим рибалкою. Навіть коли йшов на війну, поклав свою вудочку до рюкзака».
Хлопець часто спостерігав за батьком, який був майстром на всі руки, і ці уроки визначили його майбутнє. Після закінчення Шепетівської ЗОШ № 3 Андрій обрав професію будівельника.
Хоча чоловік пробував себе у різних сферах — працював на цукровому та деревообробному комбінатах, — усе ж згодом повернувся до улюбленої будівельної справи.
У січні 2012 року Андрій зустрів майбутню дружину Ірину. Вже у червні того ж року закохані побралися. Пара виховувала двох дітей: сина Богдана та донечку Дарію — татову копію й улюбленицю. Андрій надзвичайно піклувався про родину і багато працював, аби забезпечити близьких. Напередодні повномасштабного вторгнення він працював у Дунаївцях, де будував елеватор.
Проте у перший же день великої війни чоловік повернувся до рідної Шепетівки. Андрій одразу став до лав місцевої самооборони: патрулював вулиці та чергував на блокпостах. У червні 2023 року його мобілізували. Після військового вишколу під Полтавою захисник отримав направлення на Запорізький напрямок, а згодом вирушив на Донеччину — під Краматорськ.
У 2024 році після перепідготовки в Рівному Андрій повернувся на передову. В одному з боїв захисник отримав важке поранення. Лікувався у Дніпрі та Умані, а після шпиталю зміг провести кілька днів удома. Попри те, що повністю не відновився, він поспішав назад — до своїх побратимів.
Побратим Олександр згадує:
«Коли ми побачили «Зайчика» (такий позивний мав Андрій) ще не зовсім здоровим — здивувалися. На наше питання, що він тут робить, почув відповідь: «На кого я вас покину, моє місце тут».
Востаннє Андрій спілкувався з рідними 22 грудня 2024 року. Сказав, що все добре, але кілька днів не буде на зв’язку, бо виходить на позицію. А вже 28 грудня родина отримала сповіщення, що боєць зник безвісти.
«Почалися довгі рік і сім місяців пошуків та надій. У березні 2025 року в мережі раптово з’явився телефон Андрія. Дружина одразу почала з’ясовувати обставини, але виявилося, що мобільним користувався окупант, який вихвалявся, що відібрав його в українського військового. Попри все, у рідних залишалася крихта надії, що Андрій перебуває в полоні. Знову тривали виснажливі пошуки, експертизи ДНК та місяці очікування. Проте 6 липня 2026 року страшна звістка остаточно перекреслила всі сподівання — надійшло підтвердження ДНК-тесту», — зазначили у Шепетівській міській раді.
«Наш земляк був мужнім воїном, надійним побратимом, людиною сильного характеру та великого серця. Навіть у найважчі хвилини він залишався стійким і відданим своїй присязі. До останнього подиху Андрій Заєць виконував свій обов’язок, захищаючи Україну. Громада схиляє голови у глибокій вдячності перед Воїном Світла, який віддав найдорожче — своє життя — заради нашого майбутнього», — резюмували під час прощання.
Його подвиг назавжди залишиться в серцях рідних, побратимів та земляків.
— публікація містить фотогалерею;
— публікація містить відеоматеріали;
— матеріал опублікований на правах реклами;
— посилання на коментарі.
Залишити відповідь