Чудо, яке триває 420 років: як ікона з Рима стала покровителькою Поділля
6 липня 2026 року відзначатиметься 420 років з часу принесення з Риму місіонерами домініканцями копії римської ікони Santa Maria Maggiore — «Сніжної Богородиці», яка і до цих пір оберігає наш Подільський край.
За легендами, домініканці, отримавши від Папи Римського Климента VIII копію римської ікони Santa Maria Maggiore («Сніжної Богородиці»), прибули на Поділля на запрошення єпископа Волуцького. Проте, Ян Потоцький, що був ревним протестантом, заборонив монахам проповідувати у Летичеві й вони оселились у передмісті. Під час однієї з ночей, коли монахи молились до ікони, від неї почав відходити вогняний стовп, а Ян Потоцький, прибувши на місце події, простояв із шляхтою до ранку на колінах перед образом. Після цієї події проповідникам дозволено оселитися в Летичівському замку, в якому по центру закладено фундаменти костелу та монастиря.
У люстрації за 1665 р. вказано, що домініканці Летичева отримали від короля Владислава IV у 1638 р. привілей на десятину снопову з Летичівського фільварку. Ймовірно кошти йшли на будівництво костелу або на фінансову підтримку монахів, які будували костел і монастир. Тому на підставі вищезазначених рукописних джерел, костел вже існував станом на 1638 р.
Після турецької окупації, ймовірно у 1714 році здійснено реконсекрацію костела.
В описі міста Летичева за 1752 р. з усіх об’єктів, що примикали до ринкової площі, описується ратуша та назви вулиць, а саме: «вулиця попід муром», «вулиця по другій стороні», «вулиця за муром», «вулиця друга від муру». Подано імена власників будинків по цих вулицях. Опис костелу та монастиря відсутні.
На плані 1798 р. зображено планувальну структуру Летичева з контурами оборонних укріплень, комплексом монастиря домініканів та ратушею на ринковій площі з двома церквами неподалік.
У камеральному описі Подільської губернії, складеному у 1800 р. щодо костелу та монастиря вказано, що він:
«із всіх будов Летичева є достойний і кам’яний та неабиякої архітектури. В ньому є 6 монахів і 3 брати, які не відправляють богослужіння, а займаються господарством і різного роду піклуванням. Костел доволі об’ємний і оточений кам’яною огорожею, всередині якого є сад. У костелі є чудотворна ікона доволі велика, яку в 1606 р. принесено з Риму місіонерами в часи прийняття місцевим населенням католицької віри і наслідків від татарських набігів, а для збереження була вивезена до Львова та інших міст».
План 1800 р. зберігає конфігурацію та об’єми монастиря і костелу так само, як він позначений на плані 1798 р.
У візитації за 1824 р. подано детальний опис костелу та охарактеризовано монастир зі всіма його прибудовами. З опису дізнаємося, що костел мурований з каменю довжиною 59, шириною 24 і висотою до мурів 40 ліктів. Головний фасад обернений на захід та зведений пірамідальними сходинками, які завершені з кам’яними на кутах вазами та оздобленим залізним хрестом, що увінчував фасад. Дах над костелом гостроверхий та високий над захристією. Купол костелу над аркадою пресбітеріуму покривався білою бляхою, а сигнатурка увінчувалася залізним хрестом. Ґанок перед фасадом костелу мурований, склепінчастий, покривався ґонтом та мав подвійні двері, оббиті залізом. Через ґанок здійснювався вхід до костелу через великі двері, що також були оббитті залізом та з середини мали засуви.
Головна нава і пресбітерій були муровані, склепінчастої форми, потиньковані та покриті різними фарбами альфреско. В деяких місцях фарби і тиньк були пошкоджені. Підлога у костелі та північній каплиці була викладена з теребовлянського шліфованого каменю, а в південній каплиці — дубовими навкіс дошками. Каплиці з північної і південної сторін костелу були повздовжні з аркадами, муровані, побілені вапном, округлені з банями і куполами з мурованим склепінням, які вимагали ремонту та тинькування вапном.
У південній стіні головної нави та в пресвітерії було 5 великих вікон. Від заходу над хорами та органом існувало маленьке вікно. В південній каплиці існувало 4 вікна, а в північній — 2 вікна. Під куполами склепінчастих бань було 8 маленьких капличних віконець із залізними ґратками. Вівтарів в костелі було вісім.
Перший вівтар називався Великий. Він був різьбленої роботи з шістьма круглими стовпами (філярами), що завершувалися статуями. У вівтарі в тумбі розміщувався образ Богородиці на срібній позолоченій місцями тканині.
За декретом Ватикану в день Різдва Пресвятої Богородиці у 1778 р. ікона коронована з рідкісного золота витонченої роботи, через його милість Біскупа Баконського Єзерського.
У пресвітерії розміщувалася мальована на полотні ікона зустрічі Марії зі святою Єлизаветою.
Циборіум з дерева різьбленої роботи влаштований був на менсі, яка розміщувалася у вівтарі і була мурована з чотирма подвійними кам’яними колонами. Романіка перед вівтарем між аркадами пресбітеріуму виконана з дерева, мальована і підносилася на дві сходинки. За вівтарем знаходилося місце з лавками для послушників, біля яких розміщувалася дерев’яна хрестильня та сповідальня.
Другий вівтар по праву сторону нави при аркаді пресвітерія був з образом св. Домініка, а на засуві знаходився образ Богородиці. Над ними в горі був св. Яцик, що стояв на мурованій менсі.
Третій вівтар навпроти, по ліву сторону нави, при аркаді пресвітерія, з образами в горі св. Варвари, в тумбі — св. Тадеуша, а на засуві — св. Теклі з мурованою під нею менсою.
Четвертий вівтар — малий, розташовувався по праву сторону нави в аркаді в напрямку до південної каплиці з образом св. Йосифа, що розміщувався на мурованій менсі.
П’ятий вівтар у самій каплиці з образом в тумбі «Богородиці роженцової» (народження Пресвятої Богородиці) з мурованою менсою на дві сходинки.
Шостий вівтар у тій же каплиці при стіні під вікном з образом св. Вінцента з менсою мурованою.
Сьомий вівтар по ліву сторону з нави в напрямку до північної каплиці при аркаді з образом св. Антонія знаходився на дерев’яній менсі.
Восьмий вівтар у тій же каплиці з дерев’яною скульптурою — розп’ятий Ісус Христос — на менсі мурованій.
Усі вівтарі були витонченої роботи, різьблені з дерева, мальовані, позолочені, посріблені. В менсах зображення з папою Бенедиктом XIII — з відпустами зі звільнення від мук чистилища.
Баптістеріум по правій стороні нави при стіні перед вівтарем св. Домініка різьблений з дерева, мальований на дерев’яній менсі: хрестильня виконана зі свинцю для виконання обряду хрещення. За великим вівтарем існувала чаша для зливання залишків свяченої води, знаходилася напроти хрестильні по лівій стороні при стіні нави й була різьблена з дерева, білого кольору.
Статуя св. Вінцента стояла при вході біля захристії. Конфесіонали сповідальні були дерев’яні. В пресвітерії стояв один, в каплицях два і в монастирському коридорі один.
Великих лавок з дубового дерева в наві було 10, а в пресбітеріумі — менших розмірів 12. Орган розташовувався над великим дверима через головний фасад до костелу та був на 12 регістрів. Зі сторони захристії і каплиці був вхід до усипальниці, в якій розміщувалися тіла 4 померлих осіб. Захристія з північної сторони було на дві частини — захристія зимова в лівій частині, в якій під стінами розміщувалося костельне убранство, а по центру менса для розміщення костельних обрядових уборів; у літній захристії знаходилася дерев’яна носильня померлих. З цієї захристії був вихід через двері на коридор, що був склепінчастий і через нього був вихід на цвинтар.
Цвинтар перед фасадом костелу був просторий та обгороджений мурованим парканом. Із заходу знаходилася цвинтарна брама з хвірткою, над якою розміщувалася дзвіниця, квадратна, шириною в 12 ліктів та висотою в 20 ліктів — мурована від фундаменту, потинькована, покрита білою бляхою, зі сходами з північної сторони. Стовп високий мурований місіонерський, покритий дахом із залізним хрестом наверху. В ньому з південної сторони — різьблена скульптура Ісуса Христа з таблицею з надписом привілею. Справа знаходилася капличка, яка станом на 1824 р. ще не була вимурована, зі скульптурою в ній св. Яна Непомука, різьбленою з тесаного каменю.
На території дитинця, зі сторони сходу, за монастирем, з півдня від міста знаходилась в’їзна мурована брама з барбаканом. Також існувала невелика мурована броварня довжиною 20 і шириною 10 ліктів, яку покрили ґонтом 1817 р. Кухня була одна, стіни її прилягали до монастиря, покрита ґонтом. Криниця за кухнею з південної сторони була з цябриною, але потребувала ремонту для функціонування. Сарай для дров розміщувався при стіні монастиря і був без даху.
Після польського повстання 1830–1831 рр. монастир був закритий. Костел і надалі продовжував функціонувати, про що свідчать збережені метричні книги другої половини ХІХ ст. у Державному архіві Хмельницької області.
На схематичному рисунку 1836 р. м. Летичева на передньому плані зображено костел із двома башточками бартизанками по кутах, а також мур з баштою, що оточував храм.
Тоді ж у 1848 році вперше опубліковано Чудотворний образ Летичівської ікони в пресі.
У 1844 р. маляр Пашковський на вимогу ксьондза Брозовського здійснив реставрацію фрески на стінах склепіння із зображенням сцени заснування костелу. У квітні 1852 року після перекриття даху на костелі капланом ксьондзом Фрацішком Згерським у Летичеві відбулася пожежа, яка перекинулась на костел і знищила нове покриття та орган всередині костелу. Після цього костел був наново покритий бляхою, а з Кам’янця-Подільського привезли та встановили новий орган. Той самий отець Францішек Згерський збільшив межі цвинтаря та обсадив його деревами, а 1857 р. поставив каплицю, яка зображена на одному із рисунку кінця 1850 — тих років.
На рисунках 1870-х рр. зображено костел і монастирські приміщення з північно-західної сторони та існування на костелі ґонту, тоді як на головному куполі та західній каплиці простежується бляха. У 1906 р. храм було реставровано, про що свідчить панорамне фото та поштова листівка початку ХХ ст.
На рисунках початку 30-х рр.. ХХ ст. головний та бокові фасади комплексу знаходилися в задовільному стані. Інтер’єр ще зберігав свій первозданний вигляд та відповідав візитації 1824 р.
У 1933 р. храм був закритий, а цінне церковне начиння націоналізовано. Станом на 30-ті роки існувала каплиця неподалік костела. Під час Другої світової війни територія використовувалась як гетто, а в 50-і — 70 —і рр. як в’язниця. На фото 40-х — 50-х рр. ХХ ст. стан костелу незадовільний, зокрема відсутні хрести на куполах, відсутнє перекриття на каплицях та ґанку, вибите скло у віконних прорізах, оббитий тиньк, тоді як віконні прорізи монастирських приміщень засклені з гратами, що свідчить про використання цих приміщень для утримання в’язнів.
Після другої світової війни приміщення костелу використовували під склад, а монастирські приміщення під швейну фабрику. Територія комплексу зафіксована на опорному плані 1970-тих років.
У 1989 р. костел передано прихожанам і здійснено ремонти, а саме відремонтовано келії та влаштовано дах, який на початку 2000 — тих років частково був видозмінений в конструкції.
В частині приміщень влаштовано дім паломника, перший поверх якого використовують для старшого покоління, а другий поверх для молодшого. Вітражі віконних прорізів влаштовані майстрами з Вінниці в середині 90 — тих років. Тоді ж, ймовірно, виявлено фрагменти настінних розписів на східній стіні пресвітеріуму, один із яких датується часом будівництва костелу, а інший ХІХ ст. В монастирських приміщеннях у стінах, що примикають до коридорів збереглись повітряні канали для подачі теплого повітря від печей, що не збережені.
Для вентиляції нижньої частини стін, між навами у 2013 році влаштовано дерев’яні панелі. Підлога в костелі викладена з граніту та збережено фрагменти червоного теребовлянського пісковика.
На південній стіні пресвітерію збережена плита з латинським написом «EXELE MO SINIS PIORUM», що перекладається, як «Пожертва благочестивих».
У 2007–2008 рр. з Варшави доставлено два старі органи, один із них виготовлений 5 липня 1960 року. На їх основі у 2008 році змонтовано один електромеханічний орган.
Станом на 2025 р. костел є дієцезіальним санктуарієм.
Одна із головних брам в південній стіні облаштована в кінці 90-тих років, а надбудова другого ярусу із цегли і покриття на ній здійснені в 2010-тих роках. Огорожа із жовтої цегли влаштована від основної дороги протягом 2009–2013 рр.
У 2005 році підготовлено опорний план смт Летичева, на якому зображено територію санктуарію.
У 2014 перед входом на території комплексу влаштовано каплицю, а між монастирем та біля головного входу до костелу влаштовано хрест про реконсекрацію храму.
У 1996 році Папа Римський Іван Павло ІІ встановив 6 липня Відпустовою Урочистістю Летичівської Богородиці і з цього часу щорічно з Кам’янця-Подільського та Томашполя протягом тижня тривають піші паломництва до трону Летичівської Богородиці.
— публікація містить фотогалерею;
— публікація містить відеоматеріали;
— матеріал опублікований на правах реклами;
— посилання на коментарі.
Залишити відповідь