У шепетівському музеї зберігається перша снайперська гвинтівка
ІІ
Одним із ключових моментів цього періоду став інтенсивний розвиток снайперської справи. В країнах Західної Європи він розпочався раніше — ще на початку ХХ століття. А от в імперії (спершу російській, а потім радянській) цей процес був спричинений, в першу чергу, досвідом радянсько-фінської війни. Саме фінські бійці, які були неймовірно вмілими майстрами снайперської справи, найдошкульніше вражали самовпевнених радянських командирів. Робота саме фінських снайперів була визнана найбільш ефективною і результативною до сьогоднішнього дня. Недаремно найкращим снайпером Другої світової війни вважається фінський снайпер Сімо Хайха на прізвисько «Біла смерть».
Це прізвисько він отримав за більш, ніж півтисячі знищених ворожих цілей і білий камуфляж, зроблений зі звичайного простирадла. Розроблена фінами тактика роботи снайперів в зимовий час виявилась настільки повною і ефективною, що пізніше її застосовували і в радянській, і в німецькій арміях. Фактично нічого додати до неї й сьогодні. Окрім того, що користувався блискучий фінський снайпер гвинтівкою Мосіна, а точніше її фінською версією М28 із відкритим прицілом. Проте із закінченням радянсько-фінської та Другої світової воєн інтерес і практичне використання цієї зброї не зникає й досі. Хто може більше розповісти про зброю, як не людина, що нею користувалась? І хто краще знає про снайперські гвинтівки, як не снайпер? Саме тому про практичну сторону використання снайперського варіанту гвинтівки Мосіна говорить снайпер-розвідник Пасинюк В. М.:
«В 1930 роках з’явилася перша гвинтівка Мосіна снайперського варіанту. Відрізнялася вона від своїх аналогів, в першу чергу, тим, що мала довший ствол. На ствольній коробці з’явилися так звані «салазки» для установки оптичного прицілу та загнутий затвор для зручнішої перезарядки зброї. Гвинтівку посилили 3,5-кратним прицілом, що надавало стрілку можливість працювати з більшою точністю на відносно великій відстані. Гвинтівка споряджалась патроном калібру 7,62×54R (цифра 7,62 мм позначає товщину кулі, 54 — довжина гільзи, а R — це гільза з закраїною). Тип боєпостачання — магазин на 5 патронів. Повздовжньо-гвинтовий затвор цієї гвинтівки дає змогу стрілку безшумно та без пошкоджень кулі перезарядити зброю, в чому її суттєва перевага над напівавтоматичними. Якщо пристрілка гвинтівки здійснювалась з під’єднаним штиком, то і стрільба мала бути із ним, оскільки порохові гази, які виходять зі ствола слідом за кулею, відштовхуються від штика і траєкторія польоту кулі змінюється. На той час аналогом цій гвинтівці був Маузер 98 К, що продукувався в Німеччині. Гвинтівка мала такий же принцип перезарядки, аналогічний магазин (на 5 патронів у два ряди), але кращу систему запобіжника, яка була набагато практичнішою під час стрільби. Значною перевагою гвинтівки з повздовжньо-гвинтовим затвором над самозарядними гвинтівками є те, що вона дає змогу, з установкою саундмодератора (прибор безшумної стрільби, глушник), майже абсолютно безшумно вести роботу. В напівавтоматичних гвинтівках затвор б’є по ствольній коробці і при цьому створює зайвий шум та викликає додаткову вібрацію зброї, що не дуже добре впливає на оптику. Напівавтоматичні снайперські гвинтівки зазвичай використовуються, коли стрілок працює в складі групи. Тобто група працює на нього. Група бере на себе основний вогонь, а стрілок влучає по важливих цілях».
По завершенні війни (і фінської, і світової) радянське командування переосмислило питання снайперської роботи. Почалися розробки нових зразків зброї для снайперського застосування. Серед них гвинтівка СВТ (рос. — самозарядна гвинтівка Токарєва), яка мала б замінити трьохлінійку і оптичний приціл універсальний (ПУ), що застосовується і до сьогодні. Також в той час активно розпочалася розробка загальновійськових снайперських тактик, розроблено методики стрілецьких тренувань.
Не менш цікавим експонатом в колекції зброї нашого музею є трилінійний карабін (вкорочений варіант гвинтівки), який теж використовувся у Першій світовій та російсько-українській війнах. Цей варіант уперше з’явився в 1907 році для озброєння кавалеристів, у 1938 році частково модернізований, а в 1944 році до нього додано невід’ємний відкидний штик. Такий карабін, виготовлений на замовлення або відібраний шляхом пристрілки особливо вдалий ствол, забезпечував досить високу щільність вогню на відстані 100 м звичайним патроном. Після Другої світової особливого поширення карабіни набули серед працівників внутрішніх органів та силових структур. На них часто ставили оптичний приціл ПУ, з яким карабін був зручним для роботи в умовах населених пунктів і використовувався для затримання особливо небезпечних, озброєних злочинців. Він продовжував використовуватися в зазначених відомствах навіть після введення на озброєння штату автоматичних СВД (рос. — снайперська гвинтівка Драгунова).
Незважаючи на подальший розвиток цільового, снайперського, зброярства «мосінка» вперто тримає свої позиції — і в царині снайперської роботи, і в загальновійськовій справі. Її поважають досвідчені бійці, професіонали, які не женуться за брендами, а віддають перевагу класиці, що не старіє.
За минуле століття трилінійних гвинтівок і карабінів було виготовлено декілька десятків мільйонів. Вони брали участь у всіх війнах ХХ століття — від північних країн до пустель Африки і джунглів Азії. Від неї вимагали неможливого. І вона не підводила. Сьогодні ця зброя представлена в нашому музеї, і хочеться сподіватися, що настане день, коли не просто зброю, а саме поняття війни залишиться лише на сторінках підручників історії, а зброя — тільки в експозиціях музеїв.
— публікація містить фотогалерею;
— публікація містить відеоматеріали;
— матеріал опублікований на правах реклами;
— посилання на коментарі.
Досить грунтовна стаття. Наукові працівники літературно-меморіального музею, виявляється, являються спеціалістами зброярської справи. Браво! Моя повага пані Юлії !
Дякую🌻Маємо знати про все, маємо;)
Плакат про добровольця і шинель вже встигли вицвісти від сорому