На Хмельниччині фермери-історики вирощують корів, але їх не доять

Коров’ячу екоферму просто неба мають Анна та Тарас Нечепоруки. Обоє мають вищу освіту істориків. Молода сім’я переїхала з Вінниці у село на Хмельниччині, щоб продовжити справу бабусі. Корів вони не доять і не вбивають.

Для чого їх вирощують та як господарюють у селі, де лише дев’ять жилих дворів дізнавалося «Суспільне Хмельницький».

Фермерка Анна Нечепорук розповідає, як назвала своїх корів. Їх у неї зараз 23. Кожна має кличку:

— Є корова Пледик, є її донька — Сейлормун, така з сердечком на лобі, біленька — Ромашка, ще одну біленьку звати Коза, корова — Коза.

Тварини увесь рік живуть просто неба. Їх не доять і не вбивають, вирощують на продаж під корову, розповіла фермерка:

— У мене є декілька бичків — один дорослий Борзий, Біткойн — підліток і сім пупсиків цьогорічних. Також є п’ять теличок цьогорічних і торішніх, два цапи Бе і Ме і кінь Зірка. Ми з ними нічого не робимо, вони в нас для краси.

Анна Нечепорук каже, тварини випасаються на полі площею 12 гектарів. Зараз їх контролює електронний пастух. За словами Анни, цю справу вони з чоловіком перейняли від бабусі два роки тому.

— Вони були не ручні, бо бабуся була старенька, батько був на роботі, корів ніхто останні роки не доїв. А тут приїхали ми, такі розумні, телятко забрали апарат вчепили до корови — доїмо. Той наш доїльний апарат літав по всьому хліву. Тому ми вирішили не відлучати телят від корів, і в нас телята цьогоріч на коров’ячому грудному вигодовуванні, — розповіла Анна.

Одна з освіт Анни — юрист, але тепер жінка вміє приймати пологи у корів.

— От ми приймаємо пологи. Перші дві години вони найвідповідальніші, бо потрібно проконтролювати, як телятко народилося, подивися чи все з ним добре, дуже швидко видоїти корову й тим молозивом нагодувати теля, — каже фермерка.

Анна та Тарас Нечепоруки за освітою історики, у село на Деражнянщині переїхали під час карантину з Вінниці. Тарас Нечепорук каже, тут він прокидається разом із сонцем.

— Взимку мені потрібно прокидатися, залежно від того, коли прокидаються корови. Бо вони взимку прокидаються, одразу кудись ідуть мандрувати, в ліс пастися, оскільки взимку у нас не вистачає території, ми їх годуємо сіном. Але вони звикли до того, що вони постійно рухаються і пасуться. У них є GPS- трекери, — каже чоловік.

Тварини живуть просто неба. Випасаються на полі площею 12 гектарів.

Сіно зберігають у нежилих будинках, їх сім’я в селі придбала десять. У селі заселених ще є дев’ять хат. До найближчого магазину п’ять кілометрів. Анна каже, не жалкує, що переїхала сюди, бо під час війни приймала вимушених переселенців.

— Жодного разу я ще не пожалкувала про те, що я сюди переїхала. Коли розпочалася війна я зрозуміла ще більше, що я на своєму місці. Бо від початку війни у нас було більше 40 людей. Ці бідні люди з дітками, із Сіверськодонецька, я їх веду через лісок… У нас 12 людей лягало спати, а у нас навіть 40 квадратних метрів немає, — пригадує Анна.

Свій будинок сім’я ремонтує, додає жінка:

Шепетівка   Дошка оголошень   Місцева реклама

— Ми поставили бойлер, пральну машинку, і в мене гаряча. Холодна вода, туалет, душ — в мене все в будинку.

Воду для тварин беруть зі свердловини в бочки. Крім корів, розповідає Тарас Нечепорук, вони тримають качки, кури та цесарки. Корм для тварин частково купують.

— 50 на 50 виходить: і купуємо, і, що встигаю, сам заготовляю, бо часу мало і такої техніки у мене немає великої, у мене звичайний мотоблок з косаркою і з граблями, — розповів Тарас.

Тарас Нечепорук каже, у майбутньому вони з дружиною планують розвивати зелений туризм та проводити екскурсії.

Поділитися посиланням: