У грудні 1932-го на Шепетівщині селяни почали вмирати від голоду

У грудні 1932-го на Шепетівщині селяни почали вмирати від голоду

У ХХ столітті українці пережили три голодомори: 1921–1923, 1932–1933, 1946–1947 років, які забрали життя мільйонів українців. Однак, наймасштабнішим є Голодомор 1932–1933 років. У ті жорстокі роки люди помирали від голодної смерті, хоча 1932 рік був урожайним. У колгоспних коморах лежала не одна тонна зерна, ще більше відправляли на експорт закордон, водночас українських селян звинувачували у «зриві хлібозаготівлі».

Політика колективізації радянського режиму викликала опір українського народу. Селян насильно заганяли у колгоспи шляхом терору та пропагандистської війни з незгодними, на яких режим вішав ярлики «куркулі», «буржуазні націоналісти», «контрреволюціонери» та знищував цих людей.

Історики зафіксували близько 4 тис. масових виступів селян на початку 1930-х років проти колективізації, політики оподаткування, пограбування, терору та насильства органами влади.

Небезпеку бунтів та повстань для існування СРСР добре усвідомлювали у Кремлі. Не бажаючи втратити Україну, радянський режим вибудував план винищення частини української нації, замаскований під плани здавання хліба державі. Йшлося про повне вилучення всіх запасів зерна, а потім конфіскацію інших продуктів харчування та майна як штрафи за невиконання плану.

Перетворивши Україну на територію масового голоду, режим перекрив усі шляхи до порятунку.
Сам же Сталін на пленумі політбюро ЦК партії в листопаді 1932 року назвав причиною провалу хлібозаготівель і голоду в Україні «проникнення в колгоспи і радгоспи антирадянських елементів з метою організації шкідництва і шантажу», тобто звинуватив в організації голоду самих же українських селян.

Радянська пропаганда з самого початку ретельно приховувала всі факти про Голодомор, а державна статистика характеризувалася замовчуваннями, перекрученнями та фальсифікаціями.

У грудні 1932-го на Шепетівщині селяни почали вмирати від голоду

Ряд радянських документів свідчать про незадовільний стан обліку померлих від голоду та вказівки влади не вказувати причини смертей від голоду.

Кремлівське керівництво заборонило державним органам та закладам фіксувати в документах справжню причину смерті людей від голоду. 6 лютого 1933 р. з’явилася партійно-державна директива:

«Категорично заборонити будь-якій організації вести реєстрацію випадків опухання та смерті в результаті голодомору, крім органів ОДПУ».

У грудні 1932-го на Шепетівщині селяни почали вмирати від голоду

Давались негласні вказівки записувати в документи заявлені родичами смерті від голоду словом «невідомо».

В 1934 р. поступило нове розпорядження: всі книги ЗАГСів про реєстрацію смертей за 1932–1933 р.. відправити в спецчастини. Радянська влада вилучала та знищувала метричні книги записів смертей 1932–1933 рр. та архівні документи з інформацією про смерті від голоду.

СРСР застосовував політику інформаційної блокади та дезінформації щодо масового голоду. Згадування про голод було оголошено карним злочином, який карався ув’язненням на 5 років в ГУЛАГ. Покладання вини на владу каралось на смерть.

Заперечення Голодомору було першим вагомим прикладом застосування радянською владою гітлерівської пропагандистської техніки великої брехні.

Сталіну «вдалось досягти неможливого: придушити всі розмови про Голод… Мільйони помирали, але населення співало хвалу колективізації», зазначив історик та письменник Едвард Радзинський. Заперечення та замовчування Голодомору відбувалось в офіційній радянській пропаганді від самого початку і до 1980-тих років.

Голод 1932–1933 років — не така вже й далека історія, щоб про неї судити лише за документами. В багатостраждальній Україні лишалися живі свідки геноциду нашого народу, які згадували про ті страшні часи.

Вже в груд­ні 1932 ро­ку на Ше­пе­тів­щи­ні по­ча­ли вми­ра­ти з го­ло­ду.

Найважчим періодом голоду була зима і весна 1933 року. Люди їли товчену кору дерев, солому, перемішану з гнилою перемерзлою капустою, котів, собак, щурів, а потім перейшли на слимаків, жаб, кропиву і зрештою помирали від важких шлункових захворювань. Очевидці тих страшних подій лишили свої спогади.

Любашевська Ніна Іванівна народилася в селі Плесні у 1922 році:

«Це були дуже важкі роки. В селі було дуже голодно, їли гнилу картоплю. У людей дуже пухли ноги, багато помирало. Люди їли навіть один одного. Часто валялись по вулицях. Не було кому робити труну, бо були всі дуже слабі. Тому померлих клали просто на підводу, везли на «могилки», викопували одну яму і клали всіх в одну яму. У сусідів зразу від голоду померли батько і мати. У них було п’ятеро дітей. Після смерті батьків дітей забрали в інтернат.У нашій хаті було що їсти, бо була корова. Збирали гнилу картоплю, пекли пампушки. Коли зазеленіло жито і пшениця, то збирали і пекли також пампушки. Так і вижили».

Гусинський Іван Йосипович народився у селі Рилівці в 1928 році:

«Пам’ятаю, як ми малими збирали і сушили листя дерев, товкли його в ступі, потім змішували з водою, як галушки, але воно ніяк не ліпилось. Ще ми робили пампушки з березових бруньок, пили березовий і буряковий сік. Мої односельчани ловили їжаків, вужів, жаб. І їх довго варили чи смажили перед тим як споживати. Їжаки були смачні, соковиті, їх довго ще вживали в їжу після голоду».

Сікорська Ядвіга Миколаївна народилась 1 березня 1925 року в селі Білополі. Ось що жінка згадує про роки голоду:

«Моя мама Вельбіцька Марцеліна мала своїх чотирьох дітей: Владик, Анеля, Зоя і я і забрала в свою хату до 20-ти сиріт. Вздовж хати зробили великий піл (ліжко), на якому вони всі спали. Годувала їх лушпинням гороху. Коли набридло лушпиння, то вони брали його в пелену несли в село, міняли на хліб і картоплю. Коли приносили додому, то діти на своїй картоплині писали першу букву свого імені. Тоді мати пекла цю картоплю в печі. Мама ходила один день в колгосп на роботу, то давали котелок привареної веки, а на другий день йшла на роботу в радгосп — то давали хлібину. Так врятували 24 дитини. Серед них пам’ятаю Столярчук Настуню, Петрука Мішу, Прошак Ганку та Ковальчука Петра».

Свідчення про допомогу односельчанам в часи голодомору 1932–1933 років Полончука Василя Григоровича, жителя села Хутір Шепетівського району:

«В часи голоду людям було дуже важко. В селах на вулицях не бродили так, як зараз коти й собаки. Ловили мишей, кротів, а то й комахи їли. Дуже добре помню, як ходили збирати щавель і вже мама натопчуть його і картоплиною затруть і кажуть не бігай по всі мисці, а ми хочемо зловити ж той кусеньочок картоплини. А чи помагали тяжко сказати, шо то була поміч. Десь у когось закопано було трішки пшона чи жита то давали по жмінці і то родичі родичам. От так, як у нашого тата свояк Караван Петро Кіндратович жив багатше от і частенько сховував від нелюдів житка або пшона то й кожен раз нам дасть жменьку, а то патинки нам приносив. А тако, щоб хтось чужак чужакові то всі були кожен за себе. Отаке було…»

Назвати точне число загиблих від голоду на Шепетівщині неможливо. Матеріали, які збереглися, засвідчують, що в Грицівському районі голодна смерть скосила 6000 чол., в Шепетівському — понад 5 тис. чол., переважно старих людей і малолітніх дітей.

Найвища смертність зафіксована в окремих населених пунктах району, а саме:

  • с. Хутір в 1933 р. — 124 чол., для прикладу, в 1931 — 11 чол.;
  • с. Білопіль 1933 р. — 90 чол., 1930 р. — 19;
  • с. Плесна — 94 чол.;
  • с. Хролін — 111 чол.;
  • с. Судилків — 87 чол.;
  • с. Брикуля — 21 чол. (із 120 дворів).

За останніми висновками комплексної судової експертизи встановлено, що комуністичний тоталітарний режим під час геноциду в 1932–1933 рр. знищив 10 млн 500 тис. українців.

Україна зазнала неймовірних національних втрат, знищено кращий національний генофонд, цілі пласти національної культури і духовності.

Четверта субота листопада в Україні визнана Днем пам’яті жертв голодоморів. Меморіальні заходи проводяться як в Україні, так і поза її межами. Щорічно, цього дня проводиться всеукраїнська акція «Запали свічку». 27 листопада, у цю суботу, запаліть свічку на своєму вікні та вшануйте пам’ять жертв голодоморів. Де б ти не був — вшануй!

Поділитися посиланням:
FacebookTelegramViberWhatsAppTwitter

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься.

Я ознайомився/лася та погоджуюся з Правилами коментування та Політикою конфіденційності


Теґи публікації


Новини партнерів


Вам також може бути цікаво



У Шепетівці демонтують пам’ятник Островському
Через суперечку 28-річний шепетівчанин проведе за ґратами 8 років
На Хмельниччині помічник по господарству побив до смерті літнього роботодавця
Пам’ятник Островському в Шепетівці знову «виносять» на облраду
На Шепетівщину без води та їжі пішки забрів 13-річний мандрівник із Рівненщини
Винуватця смертельної ДТП на Шепетівщині засуджено до позбавлення волі

Читайте у цій рубриці



Перед пуском першого енергоблоку Хмельницької АЕС ввели в дію медсанчастину
Тероборонівці випадково знайшли старовинні артефакти
Канонізували випускника Острозької академії, який ледь не спалив москву
Музею передали цінні археологічні знахідки, які змінюють уявлення про заселення Хмельницького
У Шепетівці ще до створення гетто почалися масові розстріли євреїв
У 1991-му славутчани добиралися до «Живого ланцюга» електричкою
FacebookTelegramViberWhatsAppTwitter