Кулемет Максима: шедевр з другої спроби

Музей пропаганди, що у Шепетівці, продовжує знайомити з фондовою колекцією. Експозиція музею охоплює переважно останні два століття нашої з вами історії, які досить часто називають «епохою воєн», тому закономірним є те, що значну частину нашої експозиції становить саме легендарна зброя цієї епохи.

На черзі «зірка» нашої експозиції — кулемет Мáксима. Саме так, не Максим, не максИма, а саме мАксима. Однак, до парадоксу імені ми ще звернемося згодом. Винайдений у кінці 19 століття, він став класикою зброярства не одразу. До сьогодні він викликає чимало суперечок і коментарів — від захоплених до саркастичних. Проте понад дві сотні років використання, світова географія поширення, число військових кампаній за участю «цього хлопця», говорять про те, що всі ці суперечки він давно переріс і став справжньою класикою у своїй царині. Простота використання і обслуговування, швидкість і точність, практично «незносимість» і «незнищенність» цього кулемета, ставить його на почесне місце одного з найбільших досягнень зброярського генія. Як зауважив у своїй роботі військовий журналіст Ю. Бутусов, «…аби людина мала право називати себе кулеметником, знання кулемета, винайденого американцем Гайремом Максимом, я вважаю обов’язковим».

В нашій експозиції кулемет займає чільне місце у загальній композиції і майже одразу привертає до себе увагу відвідувачів. Цей експонат є, напевне, найбільш впізнаваним з усієї колекції, однак і стереотипів та міфів із ним теж пов’язано чимало. Спробуємо сьогодні зазирнути за цю завісу історичної таємничості.

Кулемет Максим завдячує появою та своїм ім’ям американському винахідникові британського походження. Коло інтересів науковця було доволі широким — від електротехніки, в царині якої він складав конкуренцію самому Томасу Едісону, до розробки прототипу інгалятора для астматиків. Він же змінив хід світової історії загалом і зброярства зокрема, практично закривши своїм винаходом епоху кавалерії і поклавши початки сучасного типу бою, нової тактики і стратегії ведення війни, замінивши її основні засоби. Він зумів зробити важку, майже нерухому і складну в обслуговуванні та використанні вогнепальну зброю (гармати, мушкети) мобільною, скорострільною і легкою в обслуговуванні. Саме тому варто зупинитися детальніше на цій визначній, але маловідомій постаті.

Гайрем Максим зі своїм винаходом

Сер Гайрем Стівенс Ма́ксим (англ. Sir Hiram Stevens Maxim) народився 5 лютого 1840 року в місті Сенґервілі (штат Мен, США). Закінчивши початкову школу, працював креслярем або майстром на заводах у Фітчбурзі, Бостоні, Нью-Йорку. Вивчивши електротехніку, він у 1877 році, разом з Вільямсоном та іншими заснував компанію, що займалася електричним освітленням і в 1881 році, на виставці в Парижі, виставляв кілька моделей динамо-машин і ламп розжарювання. До цього періоду належать декілька суперечок між Максимом і Томасом Едісоном, через патенти на лампи розжарювання. Зброя, робота над якою принесла йому безсмертну славу, в той період не займала чільного місця серед його наукових інтересів, однак перші креслення майбутнього шедевра з’явилися ще 1866 року. Згідно із професійною легендою, стимулом для цього стала участь молодого винахідника у стрільбах з мушкету; сильна віддача останнього і надихнула Гайрема на ідею використати силу енергії віддачі з користю, а не з метою покалічити плече стрільцю. Однак, обставини складалися так, що до свого майбутнього шедевра, він повернувся уже у Великобританії, куди емігрував у 1881 році.

Саме на туманному Альбіоні він, у 1884 році, створив першу модель свого знаменитого кулемета «Максим». У 1888 році, разом із Торстеном Норденфельтом, заснував завод із виробництва скорострільних гармат і кулеметів у місті Крейфорд (графство Кент) під назвою «Максим-Норфельд». У 1897 році після об’єднання з англійською збройовою фірмою «Віккерс» «Максим-Норфельд» перетворилася в корпорацію «Віккерс, сини і Максим Лтд» (пізніше перейменована в «Віккерс лімітед»).

У 1899 році став натуралізованим громадянином Великої Британії. В 1901 році, за видатні винаходи, королева Вікторія надала Гайрему Максиму звання лицаря. Крім вдалих моделей зброї, винахідник створив ряд і цілком мирних продуктів, зокрема «Трубку миру» — ментоловий інгалятор для лікування астми. В останні роки життя займався також розробкою літальних апаратів (щоправда, не настільки успішно).

Гайрем Стівенсон Максим помер 24 листопада 1916 року у Лондоні та похований на цвинтарі Вест-Норвуд.

Як було зазначено вище, Гайрем Стівенс Максим сконструював свій перший прототип нового виду зброї у 1884 році. Пізніше він стане відомий як «Кулемет Максима зразка 1884 року». Саму назву «кулемет», до слова, теж увів у вжиток Гайрем Максим. До нього використовувався термін (і пристрій, який позначали цим терміном) «картечниця Гатлінга», яку вважають прообразом сучасного кулемета і яка мала красномовне прізвисько «карусель смерті».

Новинку було запропоновано військовому відомству США, яке назвало нову зброю занадто марнотратною (через великий розхід набоїв) і визнало кулемет Максима всього лише цікавою, але безперспективною технічною ідеєю, механічною дивиною.

За трохи часу після цього, Максим емігрував до Великої Британії і тому представив свій винахід тамтешнім експертам. Британські військові теж не проявили особливого інтересу до кулемета. Проте, на відміну від військових скептиків, ця ідея здалася привабливою банкіру Натаніелю Ротшильду, який погодився фінансувати цей проект. Отак, з другої спроби і з легкої руки знаменитого фінансового магната, почалася історія не менш знаменитого кулемета Максима, зразка 1894 року.

У 1887 р. після успішної презентації кулемета в Швейцарії, Італії та Австрії, кулемет Максима прибуває і в Російську імперію, де його історія набуває нового змісту. У квітні того ж року пройшли випробування кулемета, які не викликали великого захоплення у російських експертів військового відомства, але зацікавили імператора. Ймовірно, саме тому було зроблено замовлення на постачання перших 12 кулеметів калібру 10,67 мм (рушниці Бердана), які доставили у Санкт-Петербург у травні 1889 року. Нова зброя справила непогане враження на експертів морського флоту, і в період з 1897 по 1904 рр. царський морфлот замовив і отримав кулемет Максима в кількості 291 одиниць. До того часу кулемети Максима стали пристосовані до калібру 7,62 мм (російської трьохлінійки Мосіна, якою замінили рушницю Бердана, зняту з озброєння армії).

Максим домігся разючої витривалості нової зброї. Саме він сформулював принцип автоматичного перезаряджання зброї та на базі цієї теорії створив власне перший станковий кулемет. Станковий кулемет — автоматична зброя, кулемет, встановлений на спеціальному станку (підставці, лафеті, тринозі), використання якого забезпечує певну стійкість зброї, зручність його наведення і високу влучність стрільби по наземних і повітряних цілях. Стрічкове (тканинна, пізніше — металева) живлення набоями, великий боєкомплект, застосування масивних стволів і їх охолоджування, дають високу практичну скорострільність (250–300 постр./хв). Завдяки такій скорострільності і високій влучності стрільби, станковий кулемет є найпотужнішою автоматичною стрілецькою зброєю, що придатна для тривалого ведення безперервного вогню.

Дія автоматики кулемета заснована на віддачі затвора і зчепленого з ним ствола під тиском порохових газів. Відкотившись на деяку відстань, затвор і ствол розчіплюються і рухаються незалежно один від одного. Щоб зробити постріл, треба підняти запобіжний важіль і натиснути на верхній кінець спускового важеля. Тоді тяга відійде назад і своїм виступом поверне нижній спуск. Курок, під дією бойової пружини, рухається вперед і розбиває капсуль патрона. Куля вилітає зі ствола через отвір сталевої пробки надульника. Порохові гази відштовхнуть ствол з рамою назад і виходять через отвори надульника. Для збільшення енергії віддачі призначений власне надульник, а також потовщення дульної частини ствола. Пружина, на відміну від більшості систем, працює на розтягнення, а не на стискання.

Простота і мобільність конструкції, що була практично незмінною у всіх зразках і модифікаціях кулемета, стала запорукою поширеності його у світі. Загалом суть модифікацій (а їх було безліч) полягали переважно у зміні калібру набоїв, відсутності/наявності кожуха, розмірів і форми горловини, системи охолодження, форми станка, тобто зміни здійснювалися відповідно до умов ландшафту, в яких кулемет і використовувася. Перважно ж він складався з наступних деталей (патентовані зразки кулемета 1884, 1910 і 1940 років): короб, кожух, потиличник, затвор, приймач, поворотна пружина, коробка поворотної пружини, замок, спусковий гачок.

Історія царсько-радянського «Максима» починається у лютому 1904 року, коли на Тульському збройному заводі приступили до ліцензійного виготовлення кулемета «Максим». Це дозволило, по-перше, помітно зменшити його вартість, по-друге, швидкими темпами модернізувати кулемети з урахуванням бойового досвіду застосування їх російською армією. Остаточне визнання він отримав у перших боях російсько-японської війни, де й показав свою надзвичайну ефективність.

Ознайомившись з виробництвом кулеметів в Англії, тульські зброярі Третьяков і Пастухов провели на тому ж Тульському збройному заводі масштабні конструкторсько-технологічні зміни, істотно переробили і багато в чому поліпшили конструкцію «Максима». Також конструктор Соколов створив піхотний колісний варіант (додавши колісний станок і злегка вигнутий щиток), який важив 70 кг, та міг переміщатися на полі бою 2-ма людьми..

У зв’язку з введенням нового патрона зразка 1908 року із загостреною кулею, було змінено деякі деталі, одночасно з розробкою більш маневреного станка, та була зменшена маса самого кулемета (до згадуваних 70-ти кг.)

Виготовлений у царській Росії, на заводі «Тульський арсенал», перший «Максим» назвали моделлю 1905 року. У 1910 році російський інженер Захаров знову полегшив кулемет Максима (його модель важила на кілька кілограмів легше моделі 1905 року). У 1910 р. модернізований кулемет був прийнятий на озброєння царської армії під офіційним найменуванням «7,62-мм станковий кулемет».

Остання модернізація кулемета 1941 року відбулася установкою на нього простішого прицілу, у кожусі системи охолодження була встановлена запозичена у фінського кулемета зразка 1932 р. широка горловина, яка дозволяла взимку заповнювати кожух снігом або льодом.

Роль кулемета у Другій світовій війні взагалі важко переоцінити. Його використовувала і піхота, і гірськострілецькі загони, і флот. Під час війни бойові можливості «Максима» намагалися підвищити не тільки конструктори і виробники, але і безпосередньо у військах. Солдати часто прибирали з кулемета бронещит, тим самим намагаючись підвищити маневреність і домогтися меншої помітності. Для маскування, крім камуфляжного забарвлення, на кожух і щит кулемета надягали чохли. У зимовий час «Максим» встановлювали на лижі, санки або на човен-волокушу, з яких і вели вогонь. Часто кулемети кріпили на легкі позашляховики Willys MB і ГАЗ-64.

Особливим став зчетверений зенітний варіант «Максима». Ця ЗКУ широко застосовувалася як стаціонарна, самохідна, корабельна, встановлювалася в кузовах автомашин, бронепотягах, залізничних платформах, на дахах будівель. Кулеметні системи «Максима» стали найпоширенішою зброєю військової ППО. Зчетверена зенітно-кулеметна установка зразка 1931 року відрізнялася від звичайного «Максима» наявністю пристрою примусової циркуляції води і великою ємністю кулеметних стрічок — на 1000 набоїв замість звичайних 250. Використовуючи зенітні кільцеві приціли, установка була здатна вести ефективний вогонь по літакам супротивника, які летять на низькій висоті (максимально на висотах до 1400 м при швидкості до 500 км/год). Ці установки також часто використовувалися для підтримки піхоти.

У 1943 році на озброєння армії СРСР був прийнятий станковий кулемет системи Петра Горюнова СГ-43 з повітряною системою охолодження ствола. СГ-43 перевершував «Максим» за багатьма параметрами. Надходити у війська він почав у другій половині 1943 року. Проте, «Максим» продовжував випускатися аж до кінця війни на Тульському і Іжевському заводах, і до завершення виробництва він залишався основним станковим кулеметом. Останній факт застосування кулемета радянською армією був в 1969 році під час прикордонного конфлікту на Даманському острові. Однак, цей кулемет активно застосовувався і застосовується в багатьох гарячих точках і понині: зокрема, його використовують як українські військові, так і сепаратисти в ході війні на Донбасі.

Саме під час Другої світової війни зброю, яка стала для бійців близькою і рідною, на яку вони покладали надії і якій довіряли своє життя і долю всього світу (як би пафосно це не звучало), почали називати людським іменем «Максим». Солдати надавали їй людських рис, визнавали за кожним «Максимом» власний характер, розмовляли з ним, як з кращим другом, а іноді й лаяли, якщо він починав «вибрикувати».

Зчетверений зенітний варіант кулемета Максим

Такий анімізм, із точки зору психології, цілком виправданий і зрозумілий. Адже, саме зі зброєю бійці проводили найбільше часу, від неї залежали життя; також цим знімалася психологічна напруга, в якій постійно знаходилися солдати. Сприймаючи зброю як друга, захисника, а не просто машину для знищення противника, люди, які ще вчора були цивільними, а сьогодні стали солдатами, хоч якось відгороджувалися від жахів війни і того життя, яке вони змушені були вести.

Ця традиція стосувалася не лише згадуваного кулемета. Не менш відомими в народі і ніжно названими, стали «Катюші» і «Дашки», які на мові офіційного зброярства мають назви «реактивних систем залпового вогню БМ-8, БМ-13 та БМ-31» та «12,7-мм ста́нковий кулеме́т Дегтярьова-Шпагіна зразка 1938 року (ДШК)» відповідно.

Із початком російсько-української війни на Донбасі, традиція «перехрестити» свою зброю, з якою бійці не розлучаються практично ні намить і яка стає частиною їх самих, повернулася. Щоправда, нинішний військовий сленг набагато ширший і сучасніший. Він включає в себе не лише «олюднення» зброї ім’ям, а й іншими засобами, що наближають зброю до власника або дозволяють йому ототожнювати її з більш звичними побутовими речами і явищами. Так з’явилася «Ксюша» (АКСУ), «Наташка» (вантажний «Урал»), а також «покемон», «муха», «улітка», «сапог», «таблетка», та чимало інших слів, що для військової людини мають зовсім інше значення, ніж для цивільної.

Кулемет у експозиції Музею пропаганди

Але це вже буде інша історія. А наш герой — кулемет Максима — з другої спроби, в другій країні, будучи двічі народженим дітищем свого винахідника, став першим й найкращим, зайнявши своє місце серед найгеніальніших і найбільш значущих винаходів людства та ставши в перший ряд «перлин» нашого (та й не тільки) музею.

Поділитися посиланням:
FacebookTelegramViberWhatsAppTwitter

Новини партнерів


Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *

Я ознайомився/лася та погоджуюся з Правилами коментування та Політикою конфіденційності


Теґи публікації


Вам також може бути цікаво



Читайте у цій рубриці