144 роки тому російський цар підписав указ, що призвів до лінгвоциду в Україні

Українська мова протягом декількох століть зазнавала безліч переслідувань. Її забороняли, обмежували, переслідували різноманітними указами, циркулярами, законами, навіть проголошували анафему. Найбільше таких заборон надходило з Російської імперії, менше від польського сейму та Австро-Угорщини.

Мовне питання завжди набувало додаткової політизації та використовувалося в певних цілях різних правлячих систем та ідеології.

Нагадаємо події 144-річної давнини, коли російським царем Олександром ІІ був ухвалений так званий Емський указ. Це відбулось в німецькому курортному містечку Бад-Емсі 18(30) травня 1876 року.

Емський указ

Російський монарх вніс правки і підписав підготовлений спеціальною урядовою комісією рекомендаційний документ, який доповняв Валуєвський циркуляр 1863 року і фактично оголошував українську мову та літературу поза законом. Нижче наведені деякі правки від Олександра ІІ:

«В видах пресечения опасной, в государственном отношении, деятельности украинофилов, полагалось бы соответственным принять впредь до усмотрения, следующие меры:…4. Поддержать издающуюся в Галичине, в направлении враждебном украинофильскому, газету «Слово»……5. Запретить газету «Киевский Телеграф» [дописано: «В соображении вредное влияние газеты».]……10. Закрыть на неопределенный срок Киевский Отдел Императорского Географического Общества и допустить затем открытие его вновь, с предоставлением местному Генерал-Губернатору права ходатайствовать о его открытии, но с устранением навсегда тех лиц, которые сколько-нибудь сомнительны в своем чисто русаком направлении……11. Немедленно выслать из края Драгоманова и Чубинского, как неисправимых и положительно опасных в крае агитаторов [дописано: «Выслать из края с запрещением въезда в Южную губернию и столицы под секретное наблюдение»]».

«Коли зникає народна мова — народу нема більше!.. Відберіть у народу усе — і він усе може повернути, але відберіть мову, і він ніколи більше не створить її; нову батьківщину навіть може створити народ, але мови ніколи: вмерла мова в устах народу — вмер і народ».

Костянтин Ушинський

Цей сумнозвісний указ фактично розширював перелік заборон публічного вжитку та поширення української «малоросійської» мови. Імператорський рескрипт забороняв: друкувати і ввозити з-за кордону будь-які книги українською мовою (байдуже, оригінальні це твори, переклади з іноземних мов); ставити українські театральні вистави; влаштовувати концерти з українськими піснями; викладати українською мовою в початкових школах.

Але що ж спонукало до появи такого документу?

Справа в тому, що російський монарх був стурбований загрозою територіальної цілісності Російській імперії, тобто, можливої втрати українських земель. Активно почали посилюватися націоналістичні настрої в Києві, Чернігові, а також Галичині. Стрімкого поширення набув потік українофільських публікацій з закликами до возз’єднання Наддніпрянщини і Галичини та об’єднання одного народу. Велике занепокоєння викликав вірш Павла Чубинського «Ще не вмерла Україна», опублікований ще в 1863 році у львівському часописі «Мета», якому судилося в майбутньому стати гімном України.

Саме тому, наприкінці 19 століття Російською імперією були введені жорсткі заходи щодо існування української мови. Порушення тих правил передбачало суворі покарання — аж до заслання, і, навіть, смертну кару. Імперія наполягала на тому, що українці є не чим іншим, як… «частиною великого російського народу».

Але усі ці заходи, спрямовані проти українства, лише посилили національно-визвольну боротьбу та об’єднали українську інтелігенцію. Цвіт української нації — Михайло Коцюбинський, Іван Нечуй-Левицький, Панас Мирний, Леся Українка, Михайло Драгоманов та багато інших почали видавати свої твори закордоном. Іван Нечуй- Левицький пізніше напише, що Емський указ завдав відчутного удару по українському культурному рухові та став одним із проявів колоніально-національної політики російського царизму щодо України, перекресливши факт існування 25-мільйонного українського народу.

Дія Емського указу продовжилась до 17 жовтня 1905 року, а потім він втратив чинність, так як наступний імператор Микола II видав так званий Маніфест громадянських свобод.

Нажаль, деякі українці й досі не готові аналізувати події минулого, тому для спільних роздумів хочу залишити цитату українського політика: «Скільки україномовної території, стільки й української державності».

 

Для довідки

Деякі знакові події з-поміж тих, що передували Емському указові з часу приєднання частини українських земель до імперії Романових.

1686 рік — ліквідація автономної Церкви, насильницьке приєднання Київської метрополії до Московського патріархату та встановлення Московським патріархатом контролю в Україні над церквою, освітою і культурою.

1689 рік — заборона Києво-Печерській Лаврі видавати книги без дозволу Московського патріархату.

1690 рік — «Анафема» Московського собору на «київські нові книги». Йшлося про книги Петра Могили, Кирила Ставровецького, Йоаникія Галятовского, Лазаря Барановича, Єпіфанія Славинецького та інших.

1693 рік — заборона Московського патріархату на ввезення українських книг до Москви.

1709 рік — Указ Петра Першого про застосування цензури на всі видання українською мовою.

1720 рік — Указ Петра Першого про заборону публікації нових книг українською мовою у Києво-Печерській та Чернігівській друкарнях та про приведення старих книг про перевиданні у відповідність до російських, «дабы особливого наречия в оных не было».

1721 рік — знищення Чернігівської друкарні.

1755, 1766, 1769, 1775, 1786 роки — заборони Петербурзького синоду на видання книг українською мовою.

1764 рік — інструкція Катерини Другої князю Вяземському про посилення русифікації України, Смоленщини, Прибалтики та Фінляндії.

1764 рік, 10 листопада — Указ Катерини Другої про ліквідацію гетьманського правління.

1769 рік — Указ синоду про вилучення у населення українських абеток та українських текстів з церковних книжок.

1775 рік, серпень — маніфест Катерини Другої «Об уничтожении Запорожской Сечи й причисления оной к Малороссийской губернии» і про закриття українських шкіл при полкових козацьких канцеляріях.

1783 рік, травень — Указ Катерини Другої про закріпачення селян Лівобережної України.

1784 рік — русифікація початкової освіти в Україні.

1786 рік — заборона церковної служби українською мовою, встановлення російської артикуляції церковнослов’янських текстів. Указ про обов’язковість «чистого российского языка» у Київській академії.

1800 рік — Указ Павла Першого про встановлення в Україні будівництва церков у московському синодальному стилі і заборона церковного будівництва у стилі козацького бароко.

1817 рік — закриття Києво-Могилянської академії.

1831 рік — скасування царським урядом Магдебурзького права на українських землях.

1847 рік, березень-квітень — розгром Кирило-Мефодіївського братства у Києві.

1862 рік — закриття українських недільних і безплатних шкіл для дорослих.

1863 рік, 18 липня — Циркуляр міністра внутрішніх справ Росії Валуєва про заборону друку книг українською мовою в Російській імперії.

1869, 1886 роки — укази царської адміністрації про доплати за успіхи в русифікації України чиновникам «в десяти Юго-Западных губерниях лицам русского происхождения, исключая, однако, «местных уроженцев».

Поділитися посиланням:
FacebookTelegramViberWhatsAppTwitter

Новини партнерів


Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *

Я ознайомився/лася та погоджуюся з Правилами коментування та Політикою конфіденційності


Теґи публікації


Вам також може бути цікаво



Читайте у цій рубриці