Місце на Хмельниччині, де скінчилася багатовікова історія гусарства: що про це відомо
Саме тут, у Городку Хмельницької області 17 серпня 1914 року сталася остання масована кінна атака гусарів, яка завершилася трагічним розгромом. Атакувати кінною лавою добре окопану піхоту при кулеметах — збочена форма самогубства… Відтоді гусари вже ніколи не використовувалися як головна ударна сила для прориву оборони супротивника
Бій під Городком Хмельницької області 17 серпня 1914 року — одна з перших великих сутичок Першої світової війни. Напередодні 5-а кінна дивізія гонведських (угорських) гусарів під командою фельдмаршала-лейтенанта (генерал-лейтенанта) Ернеста фон Фрорайха Сабо перейшла Збруч у районі містечка Сатанів і без жодної розвідки посунула вглиб території Російської імперії. На околиці Городка на гусарів Фрорайха чекали добре окопані російські війська при гарматах і кулеметах.
Вшанування «городоцьких гусарів». Будапешт.
Підсумок закономірний: відчайдушна у своїй безумній хоробрості кінна гусарська атака на кулемети завершилася повним розгромом цісарців. Майже 500 полеглих гусарів проти 13-ти у супротивника.
У тактичному плані цей бій став початком Галицької битви, в якій російські війська окупували майже всю Галичину.
Звісно, на тлі наступних «м’ясорубок», де на полі бою сходилися цілі армії, а рахунок полеглих ішов на мільйони, бій під Городком виглядає маргінальною подією. Хоча угорцям ця поразка болить і досі. Але в тому давньому бої є один аспект, який виводить його на рівень Історичних (саме з великої літери).
Артефакти з поля бою, наразі давно передані до місцевого музею. Фото 2015 року.
Де саме й коли почалася світова історія гусарства — ніхто не скаже. Лише відомо, що це був угорський винахід. Зате достеменно знаємо: славетна історія цього знаменитого роду кінноти, який упродовж майже трьох століть панував на полі бою, завершилася на околиці Городка 17 серпня 1914 року.
Звісно, гусарські підрозділи залишалися й потому. Вони воювали навіть у Другу світову. Але як головна ударна сила вже ніколи й ніде не використовувалися та й гусарами були лише за назвою і як данина традиції. Розвідка, переслідування ворога, що утікає, рейди по тилах противника — так. Якщо ж в атаку, то пішки, як звичайна піхота. Бій під Городком став останнім випадком, коли кінні гусари були використані як головна ударна сила. Закінчилося це для них кепсько, і більше таку тактику не застосовувала жодна сторона.
У цій публікації ми зупинимося на «митецькому» відлунні тих подій.
Бій під Городком увічнено у двох дуже красивих і майже ідентичних барельєфах «Кіннотна атака у Городку» роботи художника Манно Мільтіада у співавторстві зі скульптором Дьєрдем Немешем. Відомий угорський художник Манно Мільтіад, наголосимо, був учасником цього бою, де отримав важке поранення.
Один із барельєфів колись було встановлено на гусарських казармах у Будапешті. Зараз його можна побачити в Музеї воєнної історії Угорщини (на фото).
Ще один барельєф є основним елементом пам’ятника полеглих у бою під Городком гусарів у місті Папа. Нагадаємо, найбільших втрат тоді зазнав Папський 7-й полк, що був майже повністю знищений і його довелося відновлювати чи не з нуля.
На барельєфі бачимо гусарів, які стрімголов несуться в атаку. На передньому плані — офіцер із піднятою шаблею, за ним вершник, що сурмить у сурму. На задньому плані кілька вражених кулями гусарів падають із коней.
Манно Мільтіад утілив те, що бачив на власні очі: героїчну атаку і смерть.
Натомість на полотні не менш знаменитого угорського художника Ференца Гельбінга, який, зокрема, є автором банкноти в 1000 крон, випущеної в обіг 1920 року, бачимо інше.
На пафосному батальному полотні (понад 2 м завширшки) угорські гусари-переможці шинкують, мов капусту, боязких росіян. Історично недостовірно, але ідеологічно «правильно».
Історія появи цієї картини досить сумна.
В авангарді австро-угорської атаки на Городок був лейтенант Міклош Перчел (на фото, нижче), який загинув ще до початку бою. Власне його підрозділ, що виконував розвідку, першим натрапив на позиції росіян, які окопалися на західній околиці містечка.
Молодого лейтенанта оплакували його молода дружина Терез Ігманді з Болгодосасоньфая, його батько (генерал-лейтенант Йожеф Перчел, старший син генерала Мора Перчеля), мати та три брати — гусарські офіцери Морік, Арманд та Олівер, які також воювали на фронті.
Сьогодні таке виглядає дивним: син генерала, онук генерала, але у ранзі лейтенанта опиняється на вістрі самовбивчої атаки.
На початку двадцятих років брат загиблого під Городком лейтенанта Арманд Перчел очолював Військово-політичне управління Міністерства оборони Угорщини. Тоді ж він на честь свого молодшого брата замовив знаменитому угорському художнику Ференцу Гельбінгу вже згадану батальну картину під назвою «Атака Городоцьких гусар». З посади замовника, до речі, стає зрозумілою заідеологізованість картини.
Найвірогідніше лейтенант Міклош Перчел похований у цій братській могилі на околиці Городка
Картина згодом була розміщена в Міністерстві оборони, а потім в Академії Людовіка. На жаль, це полотно було знищене у Другу світову війну під час боїв за Будапешт. Залишилася лише фотокопія.
Про цей яскравий і цікавий факт у самому Городку й не здогадуються.
Найбільш відомим українському загалу мистецьким твором, присвяченим бою під Городком, є лубок російського художника Степана Мухарського, оперативно виданий у Петербурзі за кілька днів після події. Художник не дуже переймався питанням «Що ж там відбулося насправді?», тому зобразив, як російські козаки рубають шашками перелякану цісарську піхоту. Тобто замість гонорових гусарів у ботфортах, червоних штанях із позументом та файних синіх куртках він намалював звичайнісіньку австро-угорську піхоту.
— публікація містить фотогалерею;
— публікація містить відеоматеріали;
— матеріал опублікований на правах реклами;
— посилання на коментарі.
Гусари як ударна сила?! Оце брєд. Драгуни, улани – так. Кірасирів вже не було на той час.