Тризуб із глибини століть: на Хмельниччині випадково натрапили на знак княжої доби
Іноді історія не гримить урочистими фанфарами — вона тихо лежить під ногами, у шматочку глини, який хтось поспіхом міг би прийняти за звичайний черепок. А потім раптом — удар серця, затамований подих і слово, яке звучить майже неймовірно: Тризуб.
Саме так сталося на Хмельниччині: на давньому городищі неподалік села Кузьмин у Городоцькій громаді зробили знахідку, яку вже називають сенсаційною. Про неї першими детально розповіли в команді «Україна Інкогніта».
Як усе трапилося: один рух — і «звичайний» черепок став історією
Городище відвідали разом зі знімальною групою «Суспільне Хмельницький» — у межах циклу сюжетів про історичні місця громади. І тут важлива деталь: це була не «експедиція за скарбами», а звичайна робоча поїздка людей, які вміють бачити минуле там, де інші бачать лише ліс і землю.
Один із валів городища
Артефакт знайшов начальник профільного відділу Городоцької міськради Олег Федоров: він просто зібрав жменю кераміки біля ями, аби показати журналістам, що територія городища буквально «дихає» черепками. І серед них трапилося денце горщика з гончарним клеймом у вигляді Тризуба.
Чому це справді сенсація
Гончарні клейма із Тризубом або Двозубом на кераміці княжої доби трапляються вкрай рідко — і кожен такий випадок по суті одиничний. Тому ця знахідка не просто «цікава», вона додає ще один фрагмент до великої мозаїки нашої державної символіки.
Ось що робить відкриття особливо сильним:
- Новий різновид Тризуба: наразі можна впевнено говорити, що це ще один, досі не зафіксований варіант знака.
- Точне «місце сили»: городище має складну систему укріплень — вали й рови йдуть у кілька рядів, що натякає на неабияку вагу об’єкта.
- Складність наукової атрибуції: тема вузька, і навіть фахівці, до яких зверталися, говорять обережно — але одностайні в головному: знахідка унікальна й потребує поглибленого дослідження.
До речі, у матеріалі згадують і науковий контекст: клейма такого типу розглядалися в спеціальних працях, зокрема в дослідженні Віри Гупало (1985).
Дослідження було опубліковане у 4-му числі журналу «Советская археология» за 1985 рік
Найболючіше в цій історії — не глина, а тиша лісу
Є в цій новині і гіркий присмак. Пам’ятка розташована в віддаленому лісі, її важко охороняти, а хвиля «детекторної лихоманки» встигла пройтися тут так, що, за словами авторів, «вичистили все дощенту». І від цього ще страшніше: скільки речей зникло назавжди — не тому, що їх не було, а тому, що їх забрали мовчки й без імені.
І ось на цьому тлі — один врятований фрагмент. Малий. Крихкий. Але такий, що здатен вивести з тіні ціле сторіччя.
Що далі
Попереду — робота дослідників, консультації, порівняння з іншими відомими клеймами, спроби точніше прив’язати знак до конкретного часу та середовища. Є навіть дуже обережні припущення щодо можливого зв’язку укріплення з Рюриковичами — але це наразі лише гіпотеза.
А для нас із вами ця історія — нагадування: українська державність не починається з підручника. Вона інколи починається з того, що хтось нахилився у лісі, підняв черепок — і побачив знак, який упізнає кожне серце.
— публікація містить фотогалерею;
— публікація містить відеоматеріали;
— матеріал опублікований на правах реклами;
— посилання на коментарі.
Залишити відповідь