Резиденція некоронованих королів Хмельниччини: твердиня знищена жадібністю
Село Зіньків, що на Хмельниччині, сьогодні передовсім відомий брендовою «чорною» ковбасою. А колись тут була неформальна столиця чималої частини Поділля. Саме в Зінькові була головна резиденція некоронованих королів краю магнатів Сенявських.
Жалюгідні, але все одно величні рештки замку-резиденції тут можна побачити й сьогодні.
«Першозамок» для захисту населення від татарських набігів у 1458 ст. поставив руський воєвода Анджей Одровонж. Того ж року із дозволу короля Казимира IV Ягеллончика він надав Зінькову магдебурзьке право (король затвердив це 1466 р.) Від середини XV до початку XVI — Зіньків був центром Зіньківської округи, що простягалася до Дністра аж до сіл Лядава (Лядова) та Немія. Незле так!
Незабаром спадкоємцями подільських маєтностей Одровонжів стали вже згадані Сенявські, які володіли величезними маєтностями, серед яких, крім Зінькова та чисельних сіл, були такі значні містечка, як Сатанів, Меджибіж та Микулин (тепер Микулинці). «Столицею» подільського «королівства» Сенявських та головною їх резиденцією й став Зіньків.
За Сенявських замок розбудували і він став одним із найбільших на теренах краю.
Розташований він був на крутосхилому мисі, що височіє над річкою Ушицею, був трикутним у плані, з трьома шестигранними баштами на рогах. Головна з них була чотириповерхова, а дві інші — триповерхові. В’їзд знаходився посередині південно-східної стіни.
1524 р. турки й татари спустошили Поділля, спалили місто Зіньків, обложили замок, але здобути його не змогли. Дісталося замку і під час повстання під проводом Богдана Хмельницького.
Кам’янецького еялету 1672–1699 р.р. османи полагодили поруйновану під Визвольної війни твердині і посадили там залогу.
В 1768 р. Зіньківський замок став одним із головних опорних пунктів Барської конфедерації на теренах Поділля. Після другого поділу Речі Посполитої Поділля відходить Російській імперії, у складі якої Зінькі отримує статус повітового містечка. Але вже у 1796 році зіньківський повіт увійшов до складу Летичівського.
Оборонний вузол Зіньків почав втрачати значення ще від початку XVIII ст., а з приєднанням до Росії Молдавії та частини Буковини значення містечка для оборони Поділля втрачається повністю. Останнім дідичем Зінькова був Август Фрідріх Ебергард принц Вюртембергський, який у 1843 році продав місто та замок державній скарбниці.
В 1872 р. абсолютно ціле укріплення передали місцевому «сєльскому общєству». У 1880-х роках в замку базувалася т.з. «станова квартира» — канцелярія станового пристава та помешкання, де він мешкав з сім’єю. Більша частина замку між тим ніяк не використовувалася.
Хазяйновиті подоляни швидко зметикували, що така купа будматеріалів пропадає надаремне. Одразу ж знайшовся привід перетворити замок на каменоломню. Мовляв, старе укріплення може от-от впасти на розташовані під горою костел та обійстя міщан.
За кілька років одне із найбільших укріплень Поділля розібрали майже вщент. Від колись величного замку на сьогодні залишилися лише руїни першого ярусу південної вежі та 4 каземати.
На межі ХІХ-ХХ ст., вже після знищення замку, місцеві євреї-крамарі в казематах облаштували льодярні, де зберігали продукти, що швидко псуються.
— публікація містить фотогалерею;
— публікація містить відеоматеріали;
— матеріал опублікований на правах реклами;
— посилання на коментарі.
Майже всі замки і не тільки на Поділлі порозбирала на будматеріали наша хазяйновита двонога худоба.
Всюди, куди прийшла проклята “москальська імперія”, відзначилася знищенням замків, щоб люди не знали, що до маскалів було інше життя. Приклад Одеси, був Хаджибей і замок. Зруйнували замок до фундаменту. Перейменували на Одесу, та ще й на місці замку встановили пам’ятник засновкам Одеси, і Одесі лише 200 років, а ще 500 років витерли з пам’яті, та ще й у додіків промили головови, про виключне панування московитів…