Не Велика Китайська Стіна, але теж нівроку: дивовижна оборонна споруда Хмельниччини
У багатьох країнах світу українських туристів дивують надзвичайними спорудами, наголошуючи про їх винятковість. Проте у нас на Хмельниччині теж є рукотворні об’єкти, що можуть вразити не лише українців, а й багатьох гостей з усього світу.
Масштабна фортифікація на початку ери
Найбільшими оборонними спорудами, зведеними колись на території України, вважаються Траянові вали й, так звана, «Лінія Сталіна». І, що цікаво, обидві споруди розміщені здебільшого на Хмельниччині.
Траянові вали — це велетенські земляні фортифікації, що простягалися колись на десятки кілометрів у Середньому Подністров’ї (переважно по території Хмельницької області, частково по Тернопільщині, Вінниччині, а також у Молдові). В їх розташуванні на місцевості простежується така система: головна частина валів має спрямування перпендикулярно до течії Дністра і збудована між її притоками — річками Збруч, Смотрич, Ушиця, Калюс.
Більшість учених вважає, що вали споруджені в 1-й пол. І тис. н. е. та за їх допомогою лісостепові слов’янські племена захищалися від просування кочових племен. Назва «Траянові» затвердилась у XVIII-ХІХ ст. внаслідок упевненості вчених того часу, що довгі вали були побудовані в епоху римського імператора Траяна.
Точне призначення та час будівництва валів досі є предметом дискусій, але вважається, що вони були зведені у різні епохи, зокрема у ранньозалізному віці та у давньоруський час.
Легенда про римське походження
Найекзотичнішу версію про походження Траянового валу вперше оприлюднили ще далекого 1862 року у 3-му числі «Подольских епархиальных ведомостей» (виходили в Кам’янці-Подільському). У цьому випуску головний редактор видання Павло Троїцький надрукував історично-статистичний опис містечка Сатанів. А матеріал для «Опису» зібрав священик села Глядки Проскурівського повіту (нині Підволочиський район) протоєрей Михайло Орловський. Серед іншого, була тут і легенда про походження назви Сатанів. Вона напряму пов’язана з темою нашої публікації.
Ось ця легенда в короткому переказі:
Розказують, що захопивши Дакію, легіони імператора Траяна перейшли Дністер й опинилися на берегах Збруча. Саме там, де нині стоїть містечко Сатанів, відбулася велика військова рада, на якій центуріон Тонілій нібито запитав своїх вояків: «Sat an non?» («Досить чи ні?»). Легіонери, яким давно остогидло гасати по лісах за осоружними варварами, зрозуміло ж, залементували «Sat! Sat!» («Досить!»).Тонілій не наполягав (йому теж кортіло повернутися до місць постійної дислокації). Отож, зупинились римляни. На межі завойованих земель легіонери насипали довжелезний вал і назвали його на честь свого імператора, а місце, де відбулась історична нарада, дістало ім’я «Satannon»…
«Римська» версія не витримує жодної критики: хоч би яких слідів перебування легіонів Імперії над Збручем досі не знайдено.
У пошуках істини
Михайло Кучера — археолог, доктор історичних наук, провідний дослідник Інституту археології НАН України, активно працював із середини 1950-х до кінця 1990-х років. Фокусувався на дослідженні оборонних просторів Київської Русі, зокрема «Змієвих» і «Траянових» валів на Поділлі та Подніпров’ї.
Аби з’ясувати технологію будівництва Траянового валу, Михайло Кучера розрізав рів і вал розкопом у вигляді поперечної траншеї. І от що з’ясували: по лінії планованого валу давні будівничі спочатку викопували нешироку траншею (глибиною трішки більше за півтора метри). У верхній частині вона мала близько 70 см завширшки, на дні — вдвічі менше. Потім у цій траншеї встановлювали дубові стовпи діаметром 10–18 см. Їх ставили не впритул, як це зазвичай показують у кіно та на малюнках, а на відстані 14–16 см один від одного. Такий собі велетенський штахетник (у тілі валу рештки дубових стовпів простежуються на висоту близько 2,6 м). Після цього на певній відстані від колод обабіч частоколу насипали два невеликих валики зі втрамбованої глини — вони, як ості своєрідних упорів, мали утримувати тіло валу від розсування. По тому вже насипали основний вал.
Археолог Михайло Кучера вважав, що вал у межиріччі Збруча та Смотрича належить до племінного періоду. Він визначає час зведення споруди приблизно початком VI ст. до н. е. Це, мовляв, пов’язане з появою скіфів на території Західного Поділля. Саме тоді у цій місцевості з’являються перші поховання скіфів-вершників. Саме інвазія цих кочівників примусила місцеві осілі землеробські племена звести захисний бар’єр проти кочівників. Про давність споруди свідчить і архаїчна технологія будівництва, абсолютно не властива для набагато просунутіших римлян. Остаточно встановити час зведення надзбручанського «китайського муру» можна за допомогою радіовуглецевого аналізу залишків деревини з основи валу. Михайло Кучера навіть зібрав усі необхідні зразки, але на проведення досліджень тоді не знайшлося грошей.
Що збереглося до наших днів
До наших днів найкраще збереглися рештки валів у Надзбруччі, де вони тягнуться від околиць Сатанова, повз села Зверхівці, Борщівка, Кремінна, Лісоводи і далі майже до Городка.
Найефектніша частина давнього укріплення збереглася у лісі, що при дорозі, яка веде від села Лісоводи до Городка. Якщо хто хоче відчути всю потужність давньої споруди, то вам сюди. Тут, завдяки наявності багатовікового лісу, вдалося уникнути розорювання валу. Ширина насипу на цій ділянці становить 15–20 метрів, висота — до 2,5 м, ширина рову — до 11 метрів, глибина — 1,2-1,5 м.
— публікація містить фотогалерею;
— публікація містить відеоматеріали;
— матеріал опублікований на правах реклами;
— посилання на коментарі.
цв вали залишилися від минулої цивілізації …ми тут вже 5 цивілізація .. таке є в росії теж .. Канал- Пулі Снігопада на ютуб…