Померли страшною мученицькою смертю: на Шепетівщині відкрили підземелля-катівню
Вперше за багато десятиліть у Полонському костелі святої Анни відкрили двері до підземелля. Підземелля і підземні ходи, що під будівлею храму, мають давню і мало досліджену історію. Події років більшовицько-сталінських репресій важким відбитком залягли у пам’яті тисячі полончан і жителів навколишніх сіл.
«В ті страшні роки підземелля костелу слугувало катівнею, куди із сусіднього будинку нквс на вірну погибель відправляли десятки, сотні вірян-католиків, представників інтелігенції. За брехливими наклепами підлих сусідів і колег, у цих підвалах згинули десятки робітників понінківської паперової фабрики, просто віруючі люди, в яких знаходили молитвослови на польській мові, десятки сільських трударів і ті, хто дозволяв собі хоч словом обмовити сталінських червонозіркових посіпак в кирзових чоботях, десятки тих, хто не міг змиритися із більшовицьким режимом», — зазначає Анжеліка Шевченко.
Вперше двері підземелля під костелом відкрили у 1948 році, там було знайдено і перепоховано останки 168 людей, які були заживо замуровані і померли страшною мученицькою смертю.
Червень 1948 року. Похоронна процесія жертв нквс, замучених у підвалі костелу в Полонному
Що відомо про катівню нквс у підземеллі
У Вікіпедії зазначається, що з 1936 року по 1941 рік у костелі був відділ НКВС, а в підвалі — катівня для людей. НКВСівці живцем замуровували в стіни віруючих, а також у підвал вкидали тіла замучених парафіян.
Червень 1948 року. Похоронна процесія жертв нквс, замучених у підвалі костелу в Полонному
Восени 1937 року з Новоград-Волинського прибула рота саперів з метою підірвати стіни костелу. Почувши про це, вірні парафіяни відразу зійшлися та пробилися крізь військових на подвір’я костелу. Ставши довкола храму, взялися за руки і почали дуже голосно молитися. Відбувалося це довший час, одні змінювали інших.
Побачивши таку картину, військові сапери відступили та поїхали. У 1948 році отець Антоній Хоміцький з Цезарем і Владиславом Кошевичами зібрали останки 168 осіб — жертв комуністичної репресії, в тому числі жінок і дітей. Їх вклали до сімох дерев’яних гробів і на підводах кіньми перевезли на католицький цвинтар. Зібралася вся Полонська парафія. Деякі впізнавали своїх рідних по в’язаних шкарпетках, по ґудзиках, пришитих до одягу. Похоронна процесія пройшла боковими вулицями, бо головною не дозволялося.
На похороні ксьондз не говорив про жертви НКВС, але і не повторив брехні, про яку йому було наказано. Знаючи про цей факт, який набрав розголосу в 1948 році, ні криміналісти, ні експерти судової медицини не проводили жодних досліджень, а радянська влада приховувала цей злочин, як тільки могла.
Каплиця Їжевських на католицькому цвинтарі у Полонному. Саме в ній поховані рештки закатованих у підземеллі костелу
Під час німецько-нацистської окупації у 1942 році костел повернули віруючим і чеський священник, ім’я якого невідоме, поставив хрест посередині подвір’я і відновив богослужіння. Від 1944 року по 1945 рік служив у Полонному отець Раймонд Козіч, який пізніше виїхав до Луцької дієцезії на територію тогочасної Польщі.
Після війни опір вірних унеможливив радянським окупантам знову його закрити. Були й інші спроби. Влада зловмисно у 1946–1947 роках передала його православній парафії, але вірні, хоч в бічній нефі цього храму, далі молились. Молились також на цвинтарі, де отець Антоній Хоміцький охрестив близько 300 дітей, між іншими і майбутнього отця Людвіга Камілевського, першого священика з Полонської парафії. Після повернення з ув’язнення кс. Антонія Хоміцького у 1947 році костел був переданий католицькій парафії. З великими труднощами піднімав він спрофановану святиню. Кс. Антонія Хоміцького неодразово відвідував у Полонному о. Серафін Кашуба, кс. Адольф Кукурудзінський. У 1953 році після ув’язнення перший раз відвідав його о. Мартиніан Войцех Дажицький, сьогодні духовний отець Францисканської Провінції в Україні.
Утиски радянського режиму продовжувалися
У 1955 році за віддану душпастирську працю радянська влада вигнала кс. Антонія Хоміцького з Полонного. Протягом наступних майже двох років доїжджав з душпастирською послугою з Гречан зі своїм органістом отець Антоній Борисевич. Вірні парафіяни робили все, щоб мати постійного священика, і випросили це у Бога.
14 вересня 1956 року кс. Андрій Гладисевич після звільнення з ув’язнення розпочав свою довголітню, повну віддання та посвячення, священницьку працю. 24 серпня 1983 року після довгої хвороби обірвалося його життя. Після нього коротко в парафії служили кс. Ян Крапан і кс. Ян Білецький. У цей час не припинялися утиски зі сторони радянського режиму. Ось що розповідає Броніслава Редер про методи діяльності тодішньої влади (записав Петро Ящук у книзі «Костьол»):
«Міліція робила всякі провокації на костел уже за ксьонза Анджея. Поставили репродуктора біля входу в костел і всяко на християнську віру, потім обрізали електрику в костел, потім поставили банду комсомольців і комуністів при вході в костел на Паску. Виривали вони все з рук бабусь, а дітей не пускали в костел. Викрикували, що костел — це божевільний будинок, що тільки божевільні ходять в костел. То було ще років п’ять тому назад. Стоїть міліціонер з тими комсомольцями. Я підходжу до цього міліціонера та й кажу: «Що ви робите? То ваш такий порядок?» А якась була з райкому, говорить: «Ідіть в божевільний будинок свій». І то дітей виривають в бабусь і кошики виривають… Банда.
Ще якісь прийшли і побили всі вікна в костелі. Ще. Була служба в костелі, після служби всі вийшли з костелу і замкнули костел. І там непомітно залишився якийсь комсомолець, якого підговорили, щоб він бензином обілляв костел і запалив. Зробилася велика пожежа. Коли ксьондз відчинив двері, той комсомолець йому попід руки і втік. Ще зарізали собаку, собака скавчав в костелі, ксьондз відкрив костел, а на нього бандит з ножем, тільки ксьондзу вдалося зачинити двері… Отака їхня правда».
Освячена каплиця у підземелля костелу святої Анни
Тут досі витає непереможний дух віри і любові до життя
Нещодавно, 26 серпня, після звершення літургії у костелі було освячено молитовну капличку і підземелля пам’яті. Процесію очолили два єпископи-ординарії — Леон Дубравський (кам’яне-Подільська дієцезія) та Святослав Широкорадюк (Одесько-Сімферопольська дієцезія). Також для каплиці священство подарувало старовинні реліквії — хрести та фігури Богородиці й святого Франциска.
То ж нині підземелля пам’яті відкрите, саме в цьому місці за віру згинули сотні людей і де досі витає непереможний дух віри і великої любові до життя.
— публікація містить фотогалерею;
— публікація містить відеоматеріали;
— матеріал опублікований на правах реклами;
— посилання на коментарі.
Непокаране зло обертається ще більшим злом… Сучасні події відбуваються тільки тому що людство не засудило і не покарало злочини Радянського союзу. Це не просто війна України з росією – це війна з непокараним злом.