Обрядовий хліб із сусідньої з Хмельниччиною області визнали культурною спадщиною
Український центр культурних досліджень продовжує знайомити з елементами та кращими практиками, що були внесені до Національного переліку елементів нематеріальної культурної спадщини України. Цьогоріч у грудні відповідним Наказом до Національного переліку елементів нематеріальної культурної спадщини України внесено традиційний обрядовий хліб Вінниччини.
Автентичні хлібопекарські традиції, які збереглися на Вінниччині завдячуючи носіям даного елемента і їх міжпоколінній передачі, посідає чільне місце серед розмаїття культурних цінностей. Ще й досі на Вінниччині при виготовлені обрядових хлібів дотримуються звичаїв, що йдуть з глибокої давнини.
Носії елемента «Традиція випікання обрядових хлібів на Вінниччині» не становлять якоїсь однієї громади. Даний елемент поширений по території всієї Вінницької області в родинах, про що свідчать експедиції, проведені в 1985–2019 за участю фахівців обласного центру народної творчості, інституту мистецтвознавства, фольклористики та етнології ім. М. Т. Рильського НАН України та зібраних польових матеріалів кандидата історичних наук, етнографа-науковця Світлани Олександрівни Творун з м. Вінниці.
На той момент значні здобутки у збереженні традицій випікання обрядових хлібів були у Тиврівському (с.Уяринці), Бершадському (с.Сумівка), Гайсинському (с.Мелешків), Теплицькому (с.Пологи), Шаргородському (с.Дерев’янки), Тростянецькому (с.Цибуліка) районах. Проте, поважний вік носіїв елементу та поступове припинення процесу міжпоколінної передачі можуть спричинити загрозу щодо його побутування у виявлених місцях.
Дослідження, що були проведені у 2013 році, виявили інші села, де збережено даний елемент — с. Гибалівка Шаргородського, с. Тиманівка Тульчинського, с. Животівка та с. Човновиця Оратівського, с. Уланів Хмільницького, с. Бирлівка Бершадського, с. Бохоники Вінницького, с. Стіна Томашпільського, с. Гущинці Калинівського, с. Білопілля Козятинського районів.
В результаті досліджень на Вінниччині виявлено понад 100 унікальних видів обрядової випічки, яка має свою особливість і сакральну цінність та користується великим попитом й нині. Це:
Празникові родові пиріжки з гречаною кашею та сиром випікають у Літинському р-ні (с. Гончарівка, майстрині — Оксана Моторна 1970 р.н. та Марія Іванишина 1942 р.н.).
Пиріг-рід — в деяких селах називають «родичами», або «родовими пиріжками» — це багато пиріжків зліплених в один пиріг, який символізує тісні родинні стосунки, великий дружний рід.
Калач з каченятками (вужиками) для старійшини роду. Це досить великий калач овальної форми, поверхня якого обліплена знаками сигми. Його випікають для запрошення на весілля старійшини роду молодої (молодого) в с. Байківка Калинівського району (Ступак Лідія Петрівна).
Парний калач невеликого розміру зі знаками сигми, що символізує Велеса — божество родючості та багацтва (випікають в с. Комарівці Барського району, Надія Довгань). Ним запрошують на весілля.
«Дівоцтво» — гілка плодового дерева обкручується з тіста, випікається, а потім вквітчається квітами і кольоровими паперовими стрічками. Дівоцтво дружки розбирають після розплети молодої. (с.Зарічне Тульчинського району, Барбалюк С. М.).
Традиція випікання побігущих калачів для старших дружок зберіглася у в селах Антонівка, Стіна, Антопіль Томашпільського району (записано від Коваль М. А.). Калач обв’язують червоною стрічкою — на любов. Молода із старшою дружкою ним запрошують на весілля, а як виходять з хати старша дружка калач забирає.
Спасівчані треби, так називають в Шаргородському районі пухкі солодкі пампушки, які зазвичай випікають до Спаса з борошна нового урожаю. Їх несуть на посвяту до храму та на кладовище, де роздають дітям та людям похилого віку.
Сончата — солодкі коржики у вигляді сонечка випікали на Гайсинщині для дітей весною та влітку, щоб сонечко закликати. У деяких коржиках серединка сонечка була щільно усипана маком, що робило їх схожими до квітки соняшника.
Розори (подаяння на свято Шуляка) — солодкі пироги з яблучним повидлом, маком та ягідним варенням. За традицією їх випікали жінки, які мали мертвонароджених дітей, або хоронили нехрещених немовлят. У перший день Петрівчаного посту їх роздають дітям «Подаяніє» (згадує Барська Світлана Валеріївна з с. Бондурівка Чечельницького району).
Книш, або «Хліб з Душею» — хліб з хлібенятком. Він обов’язково випікався на Різдво, на Зелені свята, в деяких місцевостях — на поминки. Хліби «маланка» з «василем», оперезані часником, с. Уяринці Тиврівського р-ну (записано від Мудли А. Й. 1932-2020р.).
Ряд інших видів обрядової випічки, характерної для Вінниччини, детально описаний в книзі «Обрядові хліби до свят та на пошану» (С. Творун. Т. Цвігун. 2019), виданої Вінницьким ОЦНТ. Книга складається з двох частин: І — «Сакральна цінність хліба в українській автентичній культурі», ІІ — «Обрядові хліби в культурно-мистецьких проектах Вінницького ОЦНТ». В книзі відмічається специфіка Подільського регіону, як аграрного хліборобського краю, де зерно почали вирощувати ще з часів неоліту.
Дослідження традицій випікання обрядових хлібів показало, що колективне пригощання — краяння і роздавання обрядового хліба, як символу сонця, єдності роду — є кульмінацією більшості народних ритуалів та свят, моментом єднання за допомогою спільної трапези з божественними силами і духами предків. Обрядовий хліб ломиться на частини, поєднуючи усіх учасників обряду у єдиний рід. І чим більше родичів, тим на більше частин ломиться коровай, і тим більше пахощів отримують боги. Хліб піднімають вгору для освячення богами, промовляються слави, а далі хліб розноситься по колу.
— публікація містить фотогалерею;
— публікація містить відеоматеріали;
— матеріал опублікований на правах реклами;
— посилання на коментарі.
Дуже шкода, що Вінницький ОЦНТ подав інформацію з помилками, вони перекочували і у вашу статтю. Правильна назва книги “Хліби до свят і на пошану” (автори Творун С.О., Цвігун Т.О. 2019 рік видання), вона є у вільному доступі в Інтернеті. В інтернеті є і книга “Українські обрядові хліби” (автор Творун С.О 2005 рік видання). Книга “Хліби до свят і на пошану” є більш повним виданням, вона вміщує понад 600 кольорових ілюстрацій обрядових випічок. Ще одна помилка у назві випічки “розори”. “Розори” – це друга назва свята “Шуляка” (перший день Петрівки), а пироги називають “подаянням” на Розори.