П’ять років тому в бою загинув захисник з Шепетівщини Андрій Молодика

22 січня 2015 року сутінкову вечірню тишу розірвало тужливе, пронизливе голосіння. Селом Велика Медведівка, що у Шепетівському районі, покотилася звістка — загинув Андрій Молодика, волонтери везуть його додому.

Андрій мав непросту вдачу: незалежний, гордовитий, прямий, впертий і чесний. На його рішення ніхто не міг вплинути — завжди мав свою власну думку.

В середині літа 2014 року в селі Велика Медведівка люди довідались, що Андрія знову покликали до війська. Знали, що був на навчанні, а тоді потрапив в зону АТО. Хтось з односельців пригадав, що одного зимового ранку побачили його на сільській автобусній зупинці. Привітали з поверненням. Андрій сказав, що ненадовго, що скоро знову назад. Учні приготували Андрієві та його друзям листівки та подарунки, адже це було якраз на Миколая. Син Владик написав особисто татові дуже гарну листівку. Віднесли все зібране в неділю, бо вже в вівторок 22 грудня Андрій мав повертатися на передову. Стояв в коридорі, стрункий, змужнілий, неговіркий. Сказав, що все у них там є: і зброя, і каски, і броніки, а от форму хотілося б мати, бо зимової так і не отримав. Місцева організація самооборони обіцяла з цим допомогти. Побажали йому удачі, подякували за сміливість.

Молодший сержант Андрій Молодика, служив старшим навідником першої протитанкової артилерійської батареї. Після перепідготовки, яку пройшов у місті Бердичеві, Андрій захищав блокпост у районі Горлівки.

З 20 січня 2015 року у цьому напрямку бойовики стали завзято атакувати українські позиції. Ситуація склалась зовсім непередбачувана. 21 січня, близько 6-ї години ранку розпочався потужний мінометний обстріл блокпосту. На наших бійців рушило п’ять ворожих танків. Блокпост захищали дві гармати, але не було можливості навіть підійти до них. Тим часом ворожі танки при підтримці мінометників впевнено сунули вперед. Ніхто не зрозумів, як Андрій і ще один офіцер опинилися біля гармати і стали стріляти у відповідь. Таким чином ці два мужні захисники зупинили атаку і танки змушені були повернути. На жаль, наших бійців — Андрія і офіцера — одночасно розстріляли з мінометів… Це тривало з 6-ї до 7-ї години ранку. Згодом розлючені бойовики стали гатити по нашому блокпосту з такою періодичністю, що бійці не могли навіть голови підняти. Розпочалося справжнє пекло. Тіла загиблих воїнів не могли забрати цілий день. За будь-якої спроби це зробити — лунали постріли ворожих снайперів. Для безпеки решти воїнів тіла загиблих побратимів забрали з місця загибелі лише з настанням сутінків.

Вночі 24 січня в рідному селі Андрія не спало багато хат: блимали розгублено у пітьму великі і малі вікна, але найяскравіше світилося на подвір’ї Молодиків. Родина чекала повернення додому сина.

Наступного ранку родина, друзі та односельчани проводжало свого героя у вічність. В один згусток переплелися біль, жаль, велика повага і гордість за воїна, який не злякався, не заховався за спинами товаришів, загинув у бою, виконуючи свій військовий обов’язок.

Побратим і свідок тих страшних подій, що передували загибелі Андрія Молодики, майор Леонід Костянтинович Еверт, який супроводжував тіло загиблого бійця додому, розповідав:

— Андрій загинув як герой. Він завжди був урівноваженим, проявляв ініціативу, пропонував свою допомогу і підтримку. Серед бійців користувався повагою. Цей простий сільський чоловік був дуже майстровитим, дбав про техніку і шанував своїх побратимів. Він показав справжній приклад мужності й героїзму. Життя віддав за свою країну, за перемогу».

За особисту мужність і героїзм, виявлені у захисті державного суверенітету та територіальної цілісності України, вірність військовій присязі під час російсько-української війни, нагороджений 27 червня 2015 року орденом «За мужність» III ступеня.

В листопаді 2015 року на фасаді Великомедведівського НВК урочисто відкрито меморіальну дошку Молодиці Андрію.

У січні 2015 року рішенням сесії Шепетівської міської ради вулиця Крупської була перейменована на вулицю Андрія Молодики. Пам’ять про героя жива.

Поділитися посиланням: