Шепетівка воліла б зустріти його квітами радості, але не судилося

Осінь обіймає Україну у своїх обіймах, а у наших душах і досі суцільна зима. Золота пора надворі… Золота пора визволення від окупантів українських територій, унікальні операції із деокупації про які пише увесь світ. Разом із тим, такі активні контрнаступальні дії нашого війська приносять втрати. Шепетівська громада сьогодні, 17 вересня, прощається зі славним сином України та гордістю батьків Віктором Сивоконюком.

Вірний син українського народу, справжній чоловік за покликом Батьківщини став до лав Збройних сил України, коли почалося повномасштабне вторгнення.

Шепетівчани скоріше воліли б зустріти свого захисника квітами радості, та, на жаль, сьогодні ми зустрічаємо його навколішки, з опущеними головами. Ми б хотіли, щоб Гімн України лунав, а ти під нього стояв гордо, поклавши руку на серце та сьогодні Гімн України плаче за тобою.

Віктор Васильович Сивоконюк народився 3 жовтня 1981 року в у сім’ї залізничника Василя Васильовича і медпрацівниці Галини Володимирівни в місті Шепетівка.

У 1988 році пішов до 1 класу загальноосвітньої школи № 7. Одна із однокласниць із початкової школи згадує: «Пам’ятаю, що наша перша вчителька Галина Василівна Іванівська виховувала нас так, що ми всі були рівні, однаково із усіма у класі та все робили разом».

3 5-го класу Віктор навчався у загальноосвітній школі № 6. Після закінчення школи він проходив строкову службу в місті Ізяславі в окремій механізованій бригаді. Родина вбачала, що молодший син продовжить сімейну традицію і стане ще одним залізничником у сім’ї. Але Віктор наполiг, що не має ані хисту, ані бажання працювати на залізниці і присвятив своє життя будівельній справі. Працював чоловік багато років на будівництві, робив ремонти. I вибір чоловіка не був випадковим, адже як зазначив батько: «У Віктора були золоті руки та інженерський склад розуму».

За іронією долі, коли почалася повномасштабна війна Віктор пішов служити в інженерні війська. 5 березня 2022 року був призваний до лав ЗСУ, у в/ч 7083, що у місті Дубно в інженерний батальйон. Після закінчення військової підготовки Віктор служив шляховим робітником-монтажником інженерно-механічного взводу в/ч А 7024 (інженерно-мостовий батальйон). Загинув при виконанні бойового завдання 13 вересня 2022 року під час ракетного обстрілу в населеному пункту Лозова Харківської області.

У чоловіка залишилися з батьки: Василь Васильович та Галина Володимирівна, дружина Леся , двоє синів Єгорка й Ілля. Його рідний брат Іван, який нинi також захищає незалежність України від російського агресора на Донеччині, приїхав провести в останню путь Віктора.

Нині шепетівчани на головній площі міста разом із рідними та близькими Віктора Сивоконюка об’єдналися у спільній молитві за упокій душі Героя-захисника.

За такого безмежного горя батьківські сльози не витерти з очей. Ніхто не може зменшити біль їхньої втрати, та громада хоче, щоб вони знали, що її серця б’ються разом, а горе родини Сивоконюків усім болить.

Поділитися посиланням: