Два роки надії та скорботи: у Шепетівці попрощалися із морським піхотинцем
27 травня «на щиті» у Шепетівську громаду повернувся ще один мужній син України — стрілець-помічник гранатометника роти морської піхоти Камінський Геннадій Леонідович.
Геннадій Камінський народився 27 квітня 1983 року у Шепетівці в родині Леоніда Болеславовича та Світлани Вікторівни Камінських. Зростав разом із молодшою сестрою Іриною, навчався у місцевому ліцеї. Дитинство Геннадія не було легким — у грудні 1992 року родину спіткало велике горе: трагічно загинула мама. Батько залишився сам виховувати двох дітей. Попри важкі життєві випробування, Геннадій ріс здібним, спокійним та добрим хлопцем, поважав родину, цінував близьких і змалку знав ціну праці та відповідальності. Після закінчення 11 класів він вступив до Національного університету водного господарства та природокористування. Здобувши вищу освіту, повернувся до рідного міста, де розпочав свій трудовий шлях на одному з місцевих підприємств.
За характером Геннадій був врівноваженим, працьовитим і небагатослівним. Не любив зайвої уваги до себе, але завжди сумлінно й відповідально виконував свою роботу. Згодом, прагнучи нових можливостей, чоловік вирішив змінити життя та переїхав до столиці. У Києві він прожив понад десять років, працював у різних сферах і здобував новий досвід.
Та з часом серце повернуло його до рідної Шепетівки, де він знову продовжив працювати на місцевому підприємстві. Особливе місце у житті Геннадія завжди займала родина. Він щиро любив прості речі, які дарують справжній спокій і радість, — риболовлю з батьком, походи по гриби та затишний час, проведений із найближчими людьми.
У листопаді 2023 року Геннадій Камінський підписав контракт із Збройними силами України. Після проходження військового навчання на Миколаївщині воїн був направлений у зону бойових дій для виконання завдань із захисту територіальної цілісності держави.
30 березня 2024 року родина отримала страшну звістку — Геннадій зник безвісти. Два довгих роки рідні безупинно шукали, чекали, молилися і не втрачали надії бодай на якусь звістку. Та, на жаль, дива не сталося.
«Війна забрала життя ще одного українського захисника, але вона не здатна забрати пам’ять про нього — про сина, брата, добру й порядну людину, яка у вирішальний для країни час стала на її захист. Шепетівська громада схиляє голови у глибокій скорботі, розділяє невимовний біль втрати з рідними та дякує Захиснику за службу, мужність, самовідданість та вірність Україні», — резюмували під час прощання.
Герої не вмирають!
— публікація містить фотогалерею;
— публікація містить відеоматеріали;
— матеріал опублікований на правах реклами;
— посилання на коментарі.
Залишити відповідь