У Шепетівці провели в останню земну дорогу стрільця-снайпера
1 грудня Шепетівська громада об’єдналась, щоб вшанувати світлу пам’ять солдата Габінета Дмитра Володимировича, стрільця-снайпера 3 механізованого відділення 2 механізованого взводу 5 механізованої роти 2 механізованого батальйону, який загинув мужньо виконавши військовий обов’язок у бою за Україну.
Дмитро Габінет народився 13 вересня 1979 року в Шепетівці в родині Світлани Іванівни та Володимира Феліксовича. У нього було два брати — Ігор та Віктор. Дитинство Дмитра пройшло в селі Серединці, на батьківщині його батьків, де він часто допомагав бабусям та дідусям по господарству, доглядав за тваринами, саджав город і навчився цінувати працю та турботу про рідних. Змалку він вирізнявся допитливістю й активністю — Дмитру було цікаво все навколо, від природи до книжок про космос і міфологію, від точних наук до садівництва. Навчався в загальноосвітній школі № 5, після закінчення 10 класів вступив до Грицівського ПТУ, де здобув професію кухаря. Після навчання була армія, проходив службу в Національній гвардії — спершу в місті Охтирка на Сумщині, а згодом був переведений до Одеси.
Після повернення до рідного міста деякий час працював за професією, а згодом — на меблевій фабриці. Саме там у 2002 році познайомився зі своєю майбутньою дружиною Тетяною. У 2005 році вони одружилися, і Дмитро став турботливим батьком для доньки Тетяни — Марії. Дмитро був дуже різнобічною людиною: багато читав, цікавився різними темами, завжди прагнув дізнаватися щось нове.
У 2006 році він закінчив заочно Житомирський агротехнічний коледж за спеціальністю «агрономія». Того ж року у родині народилася друга донька — Владислава. У 2007 році Дмитро почав працювати на Шепетівському деревообробному комбінаті верстатником. Пізніше разом із дружиною вони працювали на меблевих підприємствах у Славуті та Ізяславі, а згодом повернулися до рідного міста на місцеву меблеву фабрику.
«З початком повномасштабного вторгнення Дмитро підписав контракт із підрозділом територіальної оборони, але через стан здоров’я службу не продовжував, працюючи за мирною професією. У липні 2024 року його мобілізували. Спершу він проходив навчання, а потім служив на півдні та сході країни. У грудні 2024 року повернувся додому на лікування, а згодом — знову на службу на Сумщину. Побратими відгукувалися про Дмитра лише з повагою — він завжди був активним, любив порядок, не міг сидіти на місці. Мав позивний «Масік». Дмитро цінував кожну можливість спілкування з родиною, навіть на короткі хвилини», — розповіли у Шепетівській міській раді.
28 жовтня подружжя відзначило 20 років спільного життя, а 31 жовтня Дмитро довго розмовляв з дружиною по телефону, що було нетипово через брак часу.
А вже З листопада Тетяні повідомили, що Дмитро зник безвісти, і лише 21 листопада найстрашніше підтвердилось…
Дмитро був гарним і турботливим батьком, люблячим сином та чоловіком. Мріяв про мирне майбутнє для своїх двох онуків — Владислава та Дем’яна.
Пам’ять про Дмитра Габінета назавжди залишиться в наших серцях. Пам’ятаймо його життя, доброту, турботу, відданість українському народу та його жертовний подвиг, який є ціною нашого миру та свободи.
Герої не вмирають!
— публікація містить фотогалерею;
— публікація містить відеоматеріали;
— матеріал опублікований на правах реклами;
— посилання на коментарі.
Залишити відповідь