«Її мені Бог послав»: Ольга Сєвєрін із Шепетівки не уявляє себе на іншій роботі
Цієї неділі, 2 листопада, в Україні відзначають День працівника соціальної сфери. Для 43-річної шепетівчанки Ольги Сєвєрін це свято подвійне — професійне та особиста річниця у колективі відділення соціальної допомоги вдома Шепетівського територіального центру соціального обслуговування (надання соціальних послуг).
Із соціальною робітницею Ольгою ми зустрілися безпосередньо під час її візиту до підопічної Галини Пилипівни. Старенька мешкає у доволі віддаленому мікрорайоні міста, який в народі називають Шанхай.
Що б я без неї робила
Сталося це по 11-й годині. До цього часу Ольга вже майже зробила усі справи у помешканні підопічної. Вона навіть встигла принести на примірку пару нових чобіт для неї, аби бабуся не мерзла узимку. Взяла два розміри, щоб обрати ті, які зручні.
Допоки ми розмовляємо на подвір’ї, Галина Пилипівна чепуриться, бо чекає на візит журналістів. Відчиняються двері зі словами:
— Я — готова! Олінька, проходьте в хату.
У домі дуже затишно, чисто, тепло. Нас до вітальні веде господиня, дорогою розповідає, про те, що її Ольга — незамінна. Пропонує частування — чай.
— Правду вам кажу. Що б я без неї робила. Її мені Бог послав. Знаєте, сьогодні вона мені вже чоботи купила. Я дуже задоволена, що підійшли, бо в мене ноги пухнуть, — хвалиться Галина Пилипівна обновкою.
У неї чималий будинок, роботи вистачає в ньому і довкола. Ольга в усьому допомагає. Подвір’я заметене, грядочки скопані.
— Ми з Галиною Пилипівною співпрацюємо 12 років. Це сталося після смерті її сина. Я сама «шанхайська», так і познайомилися. Запропонувала їй допомогу. От Пилипівна і погодилася, — каже Ольга.
Її підопічна має три освіти, позаду дуже цікаве та насичене подіями життя. Вона багато читає, цікавиться усім, в курсі усіх подій. Але вік бере своє, здоров’я підводить, а ще Галина Пилипівна має вади слуху, тому говорити потрібно гучніше, і повторювати.
— У мене немає жодних нарікань, тільки вдячність. Я їй можу розказати все, як своїй дочці. Вона завжди входить в моє положення, — ділиться Галина Пилипівна. — Єдине, чого я бажаю, щоб її роботу намагалися робити більш комфортною. Я кажу про транспорт, щоб вона не носила в руках ті важкі сумки.
Справа в тому, що вже тривалий час громадський транспорт у цей мікрорайон не курсує взагалі. А в ту частину Шанхаю, де мешкає Галина Пилипівна маршрутки не ходили і раніше. Доїхати була можливість тільки до школи.
Поки розмовляємо, Ольга ще завершує виконання кількох прохань підопічної. Перед виходом вона ще ставить на зарядку бабусин слуховий апарат і перевіряє чи все на звичному для неї місці.
— До зустрічі, — каже соцробітниця. — Як щось потрібно, телефонуйте. На зв’язку.
Ми виходимо із дому і рушаємо по маршруту. Дорогою Ольга розповіла про свою роботу, інших підопічних.
Кожен новий підопічний — це новий досвід
Серед осіб, яких обслуговує пані Ольга, є як жінки, так і чоловіки. Усі вони — не вихідні, тобто самостійно не покидають своє помешкання, а потребують сторонньої допомоги.
Нині у неї 14 осіб, які отримують соціальну допомогу вдома. Щодня вона відвідує п’ятьох із них.
Цьогоріч серед підопічних Наталії є незрячий чоловік. Жінка каже, що це новий і доволі цікавий досвід у її роботі.
— Він сильна духом людина. І тому з ним працювати легко. Він дуже толерантний, за здоровий спосіб життя. Хоче себе чимось зайняти, я йому допомагаю. Я маю укомплектувати і розставити продукти так, щоб йому було доступно, — ділиться Ольга.
Не уявляю себе на іншій роботі
У день професійного свята, 2 листопада, виповниться 16 років, як Ольга Сєвєрін працює соцробітницею. Вона пам’ятає кожного, кого доглядала. За цей час доглядала близько пів сотні людей. Каже, що люди різні, кожен має особливості характеру.
— От зараз холодна пора. Приходжу нещодавно до одного із підопічних, а він мені каже: «я трохи сильніше газ увімкнув, щоб тобі тепліше було». Цей вчинок говорить сам за себе, і за людяність, і за відношення, — говорить співрозмовниця.
За роки співпраці вона добре знає людей, їхні потреби. Жінка каже, щойно відчиняються двері помешкання підопічного і вона вже відчуває його настрій.
— Зранку телефоную і питаюся: що вам сьогодні потрібно? Це може бути замовлення продуктів, ліків та інших необхідних засобів. Цікавлюся заздалегідь, бо в день візиту все це маю принести. А збігати за цим усім потрібно. Якщо бабуся чи дідусь живуть на Шанхаї, то йду в місто, — каже Ольга.
Не у всіх її підопічних є вдома газове опалення та водогін. Тож і дров потрібно підготувати, і води наносити, щоб вистачило до наступного візиту. Бувало, що за один день потрібно наносити 20 відер води.
— Я розумію, що я на своєму місці. Я йду до людей, які мене чекають. Вони розраховують тільки на мене. Звісно, за потреби, коли йду у відпустку, то буде на цей час заміна.
Чого бажає соціальна робітниця
Попри неймовірну любов до своєї роботи і відданість підопічним, Ольга вважає, що можна було б покращити деякі аспекти:
— До прикладу, нам не вистачає чоловічих рук. В однієї бабусі протікає покрівля. Хто, як не чоловік, може краще полагодити. Було б добре, щоб був наявний транспорт для робітниць, аби довезти усе необхідне. Потрібен і транспорт для наших підопічних, щоб зробити їхнє життя більш комфортним. І, звісно, бажаю покращення інфраструктури усього мікрорайону.
Але, попри це, Ольга залишається оптимісткою та замість занурення у мрії ретельно планує свою роботу, підлаштовується під виклики, забезпечує потреби своїх підопічних.
— Понад усе я і мої люди хочемо завершення війни, дожити до Перемоги. А з рештою ми справимося, бо ми сильні українці.
Довідково
Шепетівський територіальний центр соціального обслуговування (надання соціальних послуг). Всі відділення територіального центру знаходяться по вул. Старокостянтинівське шосе, 8.
Варто зазначити, що у відділенні соціальної допомоги вдома працює 26 соціальних робітників, які надають послуги по закупівлі та доставці продовольчих, промислових та господарських товарів з магазину або ринку, медикаментів, допомагають у приготуванні їжі та годуванні, прибиранні житла, оплаті платежів за комунальні послуги, здійсненні санітарно-гігієнічних послуг, оформляють документи на отримання субсидій з оплати житлово-комунальних послуг, і найголовніше — спілкування.
Праця соціального робітника не є видимою для суспільства, але заслуговує на особливу увагу та повагу, — каже завідувач відділення соціальної допомоги вдома Олена Аляутдінова. Адже вони не просто виконують покладені на них обов’язки, вони практично проживають життя своїх підопічних, знають проблеми кожного. Це люди з Великої літери!
Шепетівський терцентр має й інші відділення.
Відділення денного перебування та соціальної роботи з ветеранами, в якому можна отримати послуги масажу, фізіотерапевтичні процедури, лікувальну фізкультуру, провести своє дозвілля в Клубі активного довголіття.
Відділення організації надання адресної натуральної допомоги, в якому можна отримати послуги перукаря, взуттєвика та швеї.
Відділення стаціонарного догляду для постійного або тимчасового проживання, в якому цілодобово мешкають та мають догляд одинокі люди похилого віку.
— публікація містить фотогалерею;
— публікація містить відеоматеріали;
— матеріал опублікований на правах реклами;
— посилання на коментарі.
Залишити відповідь