На Шепетівщині знайшов спочинок старший бойовий медик Володимир Ковальчук
Пекучий біль і гіркий смуток війни знову торкнувся Грицівської громади Шепетівського району. 16 жовтня 2025 року односельчани провели в останню земну дорогу Ковальчука Володимира Петровича, жителя села Онишківці. Володимир востаннє побував вдома…
Ковальчук Володимир — солдат, старший бойовий медик однієї з військових частин, який з честю боронив Україну, мріяв про Перемогу і робив усе, щоб гідно протистояти ворогу.
Володимир народився 27 липня 1990 року в селі Онишківці Шепетівського району Хмельницької області. Тут минули його дитячі та юнацькі роки. З 1996 року навчався у Грицівській ЗОШ І–ІІІ ступенів, після закінчення якої вступив до Грицівського ВПУ № 38. Навчався там до 2010 року, здобувши професію тракториста-машиніста.
28 серпня 2024 року Володимир був призваний на військову службу по мобілізації та мужньо став на захист Батьківщини. Проходив навчання у Рівному, згодом у Житомирі опановував спеціальність старшого бойового медика.
Не стало рідної людини — люблячого сина, коханого чоловіка, турботливого батька, вірного брата, справжнього друга… Йому назавжди 34.
Відданий військовій присязі на вірність українському народові, мужньо виконавши військовий обов’язок у бою за Україну, її свободу і незалежність, Володимир Ковальчук віддав найдорожче — своє життя.
Поховали Володимира в селі Онишківці з усіма військовими почестями.
Живим коридором шани і вдячності, в скорботі на колінах, у останню дорогу Героя провели рідні, односельці, друзі, колеги, побратими.
Сьогодні важкий день для всіх, хто знав Володимира. Попри біль втрати, у пам’яті зринає безліч теплих спогадів про таку світлу людину, як він.
Дружина Володимира Наталія з великою любов’ю згадує:
«Вова був дуже роботящим, завжди приходив на допомогу тим, хто потребував. Любив веселі компанії, був щирим і відкритим. Найкращий татко для наших діток — трьох синів Максима, Владислава, Олега та маленької донечки Аріни. Доньку називав «Моя Принцеса». Не міг дочекатися, коли відведе її до першого класу — не судилося… 16 січня 2025 року Вова вперше виходив на бойову позицію і просив мене берегти дітей. Він загинув, але назавжди залишився в наших серцях».
Класний керівник Володимира, Ольга Москалюк, згадує:
«Скільки пам’ятаю Володю — завжди усміхнений. Енергійний, добрий, працьовитий, ніколи не проходив повз, не привітавшись. Назавжди залишиться у моїх спогадах».
Світлана Зарудзей, заступник директора з навчально-виховної роботи Грицівського ВПУ № 38, додає:
«Володимир навчався у нас з 2005 по 2010 рік. Добрий, допитливий, закоханий у техніку хлопчина, завжди готовий прийти на допомогу. Любив спорт, був щирим і працьовитим. Він з тих, хто казав: «Якщо не я, то хто?» Замало слів, щоб передати смуток і біль, які торкнулися всіх, хто його знав і поважав».
Колектив ТОВ «Лотівка Еліт» висловлює щирі співчуття родині:
«Володимир розпочав роботу в нашому підприємстві 16 червня 2023 року. Його поважали за добру вдачу, відповідальність, сумлінність. У серпні 2024 року він був призваний до війська й став на захист Батьківщини. Пам’ять про нього назавжди залишиться в наших серцях».
У Володимира залишилася велика родина: дружина Наталія, діти Максим, Владислав, Олег і Аріна, мама Валентина, брат Саша, сестри Марина й Галина.
Напередодні Володимир Ковальчук повернувся до рідного дому янголом-охоронцем, ставши на варту небесного війська.
«Вічна пам’ять нашому Захиснику. Уся Грицівська громада розділяє горе родини, низько схиляючи голови в глибокій скорботі перед пам’яттю Володимира Ковальчука. Спомин про мужнього захисника України назавжди залишиться в наших серцях. Вічна пам’ять», — зазначають у селищній раді.
— публікація містить фотогалерею;
— публікація містить відеоматеріали;
— матеріал опублікований на правах реклами;
— посилання на коментарі.
Залишити відповідь