На Шепетівщині громада прощалася зі загиблим на Донеччині захисником
Скорбота, що розриває серце, і сльози, що неможливо спинити, огорнули кожен куточок Ізяславської територіальної громади Шепетівського району. Днями громада провела в останню путь свого Новітнього Героя — стрільця-помічника гранатометника стрілецького відділення стрілецького взводу Вадима Мартинюка.
Його земне життя обірвалося 14 листопада 2024 року на Донеччині, де він, 39-річний щурівчанин, зі зброєю в руках мужньо боронив рідну землю у запеклих боях. До останнього подиху він вірив у Бога, у перемогу та у свою Батьківщину…
Вадим обрав мирну професію, і все, що робив, було для добробуту своєї родини. Проте, коли на нашу землю прийшла повномасштабна війна, він, як і тисячі українців, взяв до рук зброю, аби стати на захист рідної країни. Вадим виконував бойові завдання на передовій, стояв за майбутнє своїх дітей і нашої держави. Однак жорстока війна, яка несе смерть і горе, забрала Вадима до Небесного війська.
Важко усвідомити, що Вадима більше немає серед нас. Це болюча, непоправна втрата для багатьох — друзів, односельців, але найбільше — для його родини. Вадим був турботливим чоловіком, люблячим батьком для своїх дітей і надійним сином для своїх батьків. Його батьківське піклування, любов і підтримка були джерелом натхнення для близьких. Але війна забрала у них найдорожче — сина, чоловіка, батька, брата, а у громади — доброго і чуйного земляка.
19 листопада наш земляк-оборонець востаннє повернувся до рідної домівки… на щиті.
У цей скорботний день подвір’я біля домівки бійця було велелюдним. Односельці, друзі, побратими й зовсім незнайомі люди прийшли провести Героя в останню путь, віддати шану й подякувати за його відвагу.
Державний прапор — символ нескореності української нації — на домовині Воїна Світла. Цей прапор він захищав, наближаючи перемогу, за яку віддав своє життя.
Кілометри живого коридору шани виросли вздовж дороги, якою рухалася похоронна процесія. Шлях до останнього місця спочинку був усипаний квітами. У місцевому храмі села Щурівці відбувся чин відспівування священнослужителями Православної Церкви України. На честь Вадима Мартинюка пролунали останні військові залпи, як знак вдячності й пошани за його героїчний шлях.
Гірко й боляче, що світ полишають кращі з кращих — ті, хто захищає наші життя і свободу ціною власного. Вадим відлетів білим журавлем у вічність, проте його подвиг і відданість завжди житимуть у серцях вдячних мешканців громади. Низький уклін Воїну Світла Вадиму Мартинюку. Вічна пам’ять і слава нашому Герою-захиснику.
— публікація містить фотогалерею;
— публікація містить відеоматеріали;
— матеріал опублікований на правах реклами;
— посилання на коментарі.
Залишити відповідь