Василь Боднар: «Капелани завжди були в українському війську»

П’ять років тому священнослужителів, що в рядах з волонтерами, почали відвідувати військовослужбовців на сході України почали називати капеланами. На той час подібний волонтерський рух зародився і в Шепетівці: у парафії Бориса та Гліба люди разом зі священиком почали збирати допомогу для захисників.

Аби пригадати, з чого все починалося, ми запросили до розмови настоятеля греко-католицьких церков у Шепетівці Василя Боднара:

— Я не відразу почав їздити на схід України. Водночас наша парафія робила тут, на місці, все, аби зібрати допомогу для військовослужбовців із Шепетівки, яких мобілізували в 2014 році. Не можна сказати, що волонтерство в нашій церкві розпочалося з початком агресії, насправді парафіяни збирали і передавали допомогу раніше, ще під час Майдану.

А з якого моменту саме ви відчули потребу стати капеланом?

— Не відразу в мене була можливість їхати на схід країни, самі розумієте, — обов’язки перед парафією, родиною. Та переломним моментом став сюжет на телебаченні про те, як наші військові виходили з оточення. Вони їхали на авто, а по них продовжували вести обстріл. І в цей момент один з військових почав читати молитву, якої його в дитинстві навчила бабуся. Це була дуже проста дитяча молитва, типу: «Янголочку мій святий, друже мій Небесний…». Військовий був переконаний, що завдяки тій молитві вдалося виїхати з оточення живими. І тут я подумав, що така є потреба в молитві, а військові її не знають. А я ж можу їм допомогти, навчити. Чого я тут сиджу?

Якими були ваші перші відрядження?

— У 2016 році я отримав благословення від нашого владики і почав їздити до військових як волонтер та капелан. Працювали ми через Генеральний штаб, який давав запит на капеланів. Священики, їх могло бути двоє чи троє, отримували якусь ділянку праці, або окрему бригаду. Відповідно ми їхали. На місці не лише підтримували бойовий дух військових, а й допомагали у вирішенні інших ситуацій.

А як сприймали капеланів військовослужбовці?

— Зустрічали священиків по-різному. Бувало, що раділи і дякували за приїзд, бо люди перебували на одному місці півроку і ніхто до них не приїздив. Інші питали, мовляв, що тобі батюшка вдома не сидиться? Думали, що ми приїхали пофотографуватися, типу піаритися чи агітувати. Коротше кажучи, робота священика там сприймалася по-різному. Головне було знайти спільну мову з керівництвом, тоді й робота наша ставала результативною.

За п’ять років війни в Україні змінилося щось в діяльності капеланів на законодавчому рівні?

— Капеланство не нове в сучасних арміях світу. Лише в України воно на шляху становлення. Хоча нещодавно вийшла книга священика Михайла Забанджали «Лицарі духа» про капеланів Української повстанської армії. В ній розповідається про сотні біографій священнослужителів серед січових стрільців та в рядах Галицької армії. Тобто капелани завжди були в українському війську, навіть в часи козацтва. Наразі головна робота капелана — це забезпечення права людини на віросповідання. Нині служба священика на сході України набирає більш професійного досвіду в найкращих армій світу. Проводяться спеціальні навчання за участі американців, канадців та інших капеланів. Та поки що законодавством України не передбачено, аби капелан отримав військове звання. Нещодавно Верховна Рада України ухвалила в першому читані законопроект що стосується капеланства. Цей проект покликаний врегулювати на законодавчому рівні організаційно-правові засади взаємодії релігійних організацій з Міністерством оборони. Звісно, він не досконалий, до нього є багато питань, але з часом все може покращитися. Наразі капелан може отримати статус учасника війни, а не бойових дій, та користуватися деякими пільгами. Щодо статусу учасника бойових дій все логічно, бо священик у жодному випадку не може брати до рук зброї.

У червні ви разом з іншими священиками відвідали вишкіл за участі іноземних колег, як вам досвід?

— Мова йде про навчання на Яворівському полігоні. Капелани закордоном перебувають у строю, мають офіцерське звання. Відповідно до вислуги та нагород за кордоном військові священики можуть досягти досить високого рангу. Зокрема на цьому вишколі були присутні два священики — протестант і римо-католик. З українських служителів греко-католицькі, Православної церкви України та протестанти. Пройшли курс з тактичної медицини, яка суттєво відрізняється від традиційної, азів саперної справи та іншого. Це був дуже важливий досвід для усіх священиків, який може стати в нагоді.

Військові можуть бути різного віросповідання, що в цій ситуації робити, скажімо, греко-католицькому священику?

— В армії капелан є представником всіх релігійних конфесій. Але задовольняти потреби може виключно для представників своєї конфесії. На моєму прикладі це для греко-католиків та римо-католиків я можу надавати всі духовні послуги, без винятку. Водночас для православних, якщо вони самі того побажають і через те що перебувають в особливих обставинах, маємо право їх посповідати. В армії США чи Канади, коли до капелана звернеться мусульманин, то він має зробити все, аби задовольнити його духовну потребу. У такому разі священик знайде для такого військового муфтія. Розумієте в чому там сенс капеланства — не лише надати, а забезпечити право на віросповідання.

І все ж таки ким, наразі, є капелан в українському війську?

— Якщо чесно, то їх бракує. Чимало військових частин хотіли б мати капелана, але кадрів не вистачає. З початку агресії на сході України в нашій армії замполітів замінили на заступників з морально-психологічного забезпечення. У відповідному відділі працюють психологи, а капеланська служба діє паралельно. Бо там, де не може допомогти психолог, розпочинає роботу священик і навпаки. Наприклад, в американській армії, як розповідав капелан Дуда, немає відділу з морально-психологічного забезпечення, там є лише капелани. Але ці священики мають помічників, які носять зброю та допомагають вирішити чимало проблем військовослужбовців, навіть побутові. Тобто капеланська служба за кордоном це не лише моральна підтримка, а дійсно надійне плече для захисника на всі випадки. Щодо становища капеланів в українській армії, то найбільшим позитивним моментом є співпраця. Збройні сили України стали більш професійними, тому усвідомили, наскільки є важливою в них робота капелана. Отже, все йде на краще.

Поділитися посиланням



2 коментарі до статті «Василь Боднар: «Капелани завжди були в українському війську»»

  1. Щиро вдячні за допомогу, за малюнки, деякі дитячі малюнки досі зі мною!

  2. Володимир коментує:

    Навіщо ці баклани потрібні!


Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *


Теґи публікації


Вам також може бути цікаво



Новини партнерів


Читайте у цій рубриці