4-річний хлопчик думає, що його тато на роботі: історія сержанта з Хмельниччини

4-річний хлопчик думає, що його тато на роботі: історія сержанта з Хмельниччини

«На бойових позиціях головне — не панікувати. Чим холоднокровніше поводишся, тим більше шансів уціліти…». Історію бійця з Хмельниччини розповідає Хмельницький обласний ТЦК та СП.

Артем — 32-річний молодший сержант штурмового підрозділу, у ЗСУ він із осені 2022 року. До повномасштабної війни молодий чоловік їздив на заробітки, працював у Польщі. А коли отримав повістку, пройшов 3-місячне навчання, після якого потрапив у 128 окрема гірсько-штурмова Закарпатська бригада. Дома, на Хмельниччині, Артема чекають рідні та близькі, в тому числі 4-річний син.

— У 2012 році я проходив строкову службу, але це, звичайно, не можна порівняти з війною, — розповідає Артем. — Найкраще навчання я пройшов не на полігоні, а вже в бойовій бригаді, безпосередньо на вогневих позиціях. Пам’ятаю, під час першого виходу, коли нас обстрілювали з різної зброї, я не знав, як поводитися. Але швидко зрозумів, що головне — не панікувати, на дати страху взяти гору. Чим спокійніше, холоднокровніше поводишся, тим більше шансів уціліти… У грудні 2022 року, коли ми тримали оборону біля Соледара, росіяни штурмували наші позиції хвиля за хвилею, декому вдавалося підібратися впритул. Я б не сказав, що вони діяли професійно, але давили кількістю. Тоді доводилося знищувати їх зі стрілецької зброї. Тут усе просто — хочеш вижити, мусиш вбити ворога. При виході з позицій, коли нас міняв інший підрозділ, я отримав контузію. Але загалом усе закінчилося добре, я живий, здоровий.

Восени минулого року, під час оборони позицій на Запорізькому напрямку, Артем потрапив під мінометний та артилерійський обстріл і отримав ще одну контузію. Проте швидко повернувся в стрій і продовжує воювати.

— Я на війні вже півтора року, — подовжує Артем. — Тут непросто, але допомагають триматися товариші. У нас дуже хороший, згуртований колектив — хлопці, на яких можна покластися. Звичайно, хочеться, щоб війна швидше закінчилася. Коли я пішов у ЗСУ, сину було 2,5 роки, і він не дуже розумів, чому мене немає. Зараз син трохи доросліший, ми постійно на зв’язку, часто спілкуємося по відео. Я ніколи не говорю з ним про війну, не думаю, що це потрібно. Тому син думає, що я на роботі й чекає, коли вже повернуся додому. Я воюю в першу чергу за нього…

Поділитися посиланням:
FacebookTelegramViberWhatsAppX

Підписатися на наші новини у месенджерах:

Новини партнерів


Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *

Я ознайомився/лася та погоджуюся з Правилами коментування та Політикою конфіденційності

Теґи публікації


Вам також може бути цікаво


Міська рада на Хмельниччині запросила благодійників, аби вирішити питання з безпритульними собаками
Хмельницькобленерго сформувало графік відключень на вихідні та з 27 травня
На Хмельниччину завітали представники Управління Верховного Комісара ООН
У сусідній з Хмельниччиною області ексвійськовий вихваляв «геройські» якості «кадирівців»

Читайте у цій рубриці


Міська рада на Хмельниччині запросила благодійників, аби вирішити питання з безпритульними собаками
Хмельницькобленерго сформувало графік відключень на вихідні та з 27 травня
На Хмельниччину завітали представники Управління Верховного Комісара ООН
На Хмельниччині пів сотні засуджених захотіли служити у війську: що вирішив суд
FacebookTelegramViberWhatsAppX