Рідні та близькі згадують кіборга Ярослава Кревогубця
«Я вас всіх люблю…» — ці слова сказав своїм рідним, друзям Ярослав Кревогубець, коли приїжджав у відпустку із зони АТО у січні 2015 року. Вони виражають суть доброї, світлої душі Ярослава. Він любив людей, любив життя, любив Україну — за неї віддав життя 22 лютого 2015 року, за місяць до 26-річчя. Побратими із 90-го батальйону «кіборгів», в якому служив Ярослав, щороку приїжджають у Шепетівку на його могилу, щоб вклонитись та згадати побратима, розділити горе батьків. Всім він запам’ятався добрим, щирим, готовим допомогти та підтримати в будь-яку хвилину, вражала його добра та щира посмішка, замріяні світлі очі… Цієї весни 22 березня Ярославу Кревогубцю було б 30 років. Його вітали б рідні, друзі… Не судилось.
Веселкова райдуга життя Ярослава коротка, промені його доброти, оптимізму живуть у серцях та спогадах рідних, друзів, побратимів:
— Син для мене найкращий. Він любив життя, спішив жити. Завжди був патріотом. Думав про інших, цінував друзів, побратимів по службі. Під час відпустки я просила його полікуватись у госпіталі. «Я не можу підвести побратимів, їх із-за мене не відпустять у відпустку, а в них сім’ї, діти. Я мушу їхати…», — така була відповідь сина. Не допомогли ні материнські сльози, ні вмовляння. Сниться мені син живим, усміхненим… — каже мама Світлана Іванівна.
— Втрата сина — страшне горе. Та я горджусь, що він був «кіборгом», хорошим солдатом, надійним другом. Повагу побратимів до Ярика підтверджує і те, що на річницю загибелі сина приїхали «кіборги» з усієї України. Їхня свята пам’ять про сина підтримує нас… — додав батько Іван Дем’янович.
— Я дружив з Яриком із першого класу. Він був вірним, надійним другом. Всі щасливі події у моєму житті пов’язані з ним — на весіллі був старшим боярином, хрестив сина Іллю. Іллі вже 10 років, він дуже любив хрещеного, часто його згадує. Ярослав вмів знайти спільну мову з усіма: із дітьми, із людьми старшого віку, він любив людей. «Я вас всіх люблю. Я повернусь…, — це останні слова друга моїй родині, — згадує товариш Едуард.
Кирилюк Людмила Валентинівна, класний керівник:
— Щирий, веселий, завжди готовий прийти на допомогу. Надійний, ніколи не підводив. Брав участь у всіх масових заходах, які проводив клас. У старших класах був діджеєм на дискотеках. Після школи із Поліщуком Віталієм приходили до мене в гості, розповідали про свої плани на майбутнє…
Громик Тарас, друг Ярослава розповідає:
— Навколо Ярослава завжди було багато друзів. Він любив і цінував кожного, вмів підтримати словом і ділом. Разом святкували дні народження, Новий рік — Ярик був у центрі жартів, веселих розіграшів. Завжди усміхнений, навіть, коли були тривожні моменти в житті — тримався, не любив скаржитись, виховував у собі силу волі. Займався спортом, хотів бути військовим, цікавився фільмами на військову тематику, вивчав зброю, ще зі школи вмів влучно стріляти. А ще, ми з ним любили пофілософствувати про зміст життя…
Надія Дмитрієва, староста групи в технікумі згадує:
— Ярослав був позитивною людиною. Щоб не трапилось — ніколи ні на кого не ображався. А ще, я його назвала б людиною-пригодою, бо життя Ярика було активним, наповненим різними кумедними історіями. Він радів кожному прожитому дню. Я згадую Ярослава завжди з посмішкою, а в серці — сум, а ще гордість — наш Ярослав — герой…
Всі, хто знав Ярослава і кому не байдужа пам’ять про нього, можуть поділитися спогадами про цю чудову людину. Спогади зберігаються у краєзнавчому відділі музею М. Островського. Це є історія, яка житиме вічно.
світла пам’ять…🙏
дуже шкода