Мріяв про родину й мирне життя: Шепетівка попрощалася з 24-річним воїном Віталієм Мосійчуком
2 червня у Шепетівці громада провела в останню земну дорогу полеглого захисника — солдата Мосійчука Віталія Олеговича. Номер обслуги гранатометного відділення розвідувального батальйону до останнього подиху залишався вірним військовій присязі, захищаючи наш спокій.
Віталій Мосійчук народився 13 лютого 2002 року в селі Гута Шепетівського (тоді — Славутського) району. Хлопець зростав у багатодітній, дружній родині Людмили Федорівни та Олега Георгійовича, де дітей змалечку привчали до праці та взаємоповаги. Віталій мав брата-близнюка Володимира, який народився на кілька хвилин раніше, старшого брата Артема, молодшого Руслана та сестер Софію й Алісу. Коли близнюки навчалися у другому класі, родину спіткало велике горе — не стало батька. Саме тоді для малих братів дитинство закінчилося занадто рано.
Рано подорослішавши, брати звикли покладатися лише на власні сили. Невдовзі родина пережила ще один удар — передчасно пішов із життя старший брат Артем. Навчався Віталій у Хоровецькому навчально-виховному комплексі. Разом із братом-близнюком Володимиром вони були нерозлучними: разом бешкетували, грали у футбол та мали особливий, міцний зв’язок. Навіть користувалися маленькою хитрістю — одним щоденником на двох. Після 9 класу брати разом вступили до Грицівського ВПУ № 38, де здобули спеціальність тракториста-машиніста. Згодом пройшли строкову службу в «Десні» та вже у 2021 році спільно підписали контракт із ЗСУ, розпочавши службу в одній із військових частин Шепетівки.
У квітні 2024 року Віталій одружився з коханою Іванною, а вже у листопаді в подружжя народився первісток — син Ілля. Віталій був люблячим чоловіком і турботливим батьком: мріяв про власний будинок, родинний затишок і щасливе майбутнє. Для дружини він був усім всесвітом і надійною опорою, а маленький син став його найбільшою любов’ю та продовженням роду. Для великої родини Віталій назавжди залишиться щирим, відповідальним і безвідмовним — він завжди підтримував молодших брата та сестер, умів тримати слово й поєднував у собі доброту з сильним, мужнім характером.
У 2025 році воїна перевели до складу 100-ї окремої механізованої бригади та направили на Покровський напрямок. Там Віталій отримав поранення й пройшов реабілітацію, але попри все прагнув якнайшвидше повернутися на передову — не міг залишити своїх побратимів. Востаннє рідні чули його голос 25 травня: у розмові запевняв, що все добре… Та вже невдовзі життя молодого захисника трагічно обірвалося, а родину сколихнула страшна, болюча звістка.
25 травня 2026 року солдат Мосійчук Віталій Олегович загинув під час виконання бойового завдання в Краматорському районі Донецької області внаслідок вогневого ураження FРV-дроном противника.
«Йому було лише 24 роки… Шепетівська громада втратила щиру людину, яка безмежно любила життя і свою родину, але понад усе — виконала свій обов’язок перед Батьківщиною. Віталій став символом нової, незламної України: попри молодий вік і важкі випробування, він не відступив, а пішов до кінця, захищаючи наш спокій ціною власного життя. Подвиг молодого Героя навіки вписаний в історію нашої свободи. Схилімо голови у глибокій скорботі та збережімо світлу пам’ять про нашого земляка», — резюмували під час прощання.
Герої не вмирають!
— публікація містить фотогалерею;
— публікація містить відеоматеріали;
— матеріал опублікований на правах реклами;
— посилання на коментарі.
Залишити відповідь