Нетішинський нацгвардієць «Турбо»: як возять боєкомплект туди, де рахунок на секунди
На передовій немає другорядних завдань. Кожен виїзд бронеавтомобіля під вогнем — це боротьба за життя. І рахунок йде на секунди. Там, де дрони чатують у траві, а броня приймає удар першою, вирішальними стають холодна голова, відповідальність за побратимів і готовність їхати далі, навіть коли небезпека ближча, ніж здається.
Нетішинський нацгвардієць з позивним Турбо на своєму броньованому автомобілі виконує бойові завдання під Покровськом. Його робота — доставляти найнеобхідніше туди, де найнеобхідніше, і вивозити звідти людей. Часто під вогнем.
«Моє завдання — підвозити провізію хлопцям, боєкомплект, завозити людей на позиції. Якщо є хлопці на вихід, то забрати й вивезти. Фактично ми постійно заїжджаємо в таку собі «павутину» з оптоволокна», — розповідає Турбо.
У певний момент приходить усвідомлення, що відповідальність сильніша за власну безпеку. Тож нерідко доводиться виходити за межі. Разом із ним у машині перебувають побратими, і за них Турбо відчуває цю відповідальність.
Нещодавно один із таких виїздів ледь не став останнім для його екіпажу. Після успішної доставки вони поверталися назад, уважно оглядаючи простір навколо через бійниці, вікна. Кумулятивний заряд пропалив сітку і броню. Потік осколків пішов усередину машини. Турбо отримав контузію. Його побратим, який сидів одразу за ним, був тяжко поранений — обидві руки й ноги. Ще один боєць дістав поранення руки.
«Пильність не допомогла. Скоріш за все, FPV-дрон нас побачив в останній момент — піднявся з трави і залетів у нас. Слава Богу, ми звідти виїхали. Ніхто не розгубився, паніки не було. Дали на газ і просто вилетіли з того населеного пункту», — згадує нацгвардієць.
Останній виїзд іншого броньованого «Козака» з їхнього підрозділу завершився втратою техніки: машина виконала бойове завдання, однак назад уже не повернулася — ворожий дрон вивів з ладу двигун. Водночас у підрозділі наголошують, що головний пріоритет — людське життя, а броня — це лише залізо. Люди — найважливіше.
Турбо підкреслює: на передовій завжди критично потрібні боєкомплект, вода і їжа. Але в нинішніх умовах часто саме боєприпаси на позиціях потрібні більше для виживання.
«Без їжі людина деякий час проживе. А без боєкомплекту — ні. Його доставка має відбутись за будь-яких умов», — стверджує гвардієць.
Свою головну мотивацію боєць формулює просто і без пафосу. Каже, що він воює, щоб росіяни не прийшли до батьків, дружини і дитини. Батьки Турбо живуть у Харківській області на вже деокупованій території. Окрім оборони Покровська він брав участь у штурмі Куп’янська, заходив одними з перших. Вже зранку разом з іншими бійцями стояли в центрі міста. Видавили ворога за річку. Після боїв він зателефонував батькам та сказав, що був на рідній землі, у своєму районі. Вони плакали і казали, що бачили, як наші зайшли. Що поруч вже свої. Що є захист. Для гвардійця Турбо це і є відповідь на всі запитання, навіщо він знову і знову сідає за кермо броньованої машини і їде туди, де небезпека.
— публікація містить фотогалерею;
— публікація містить відеоматеріали;
— матеріал опублікований на правах реклами;
— посилання на коментарі.
Залишити відповідь