Дружина загиблого Героя-підполковника з Шепетівщини стала однією з перших українок, що опанувала Patriot і тримає небо України
Вікторія Кузьміна — одна з перших українок, що опанувала новітній зенітний ракетний комплекс Patriot. До війни — щаслива мама двох дітей, поруч із чоловіком Віктором служила в Повітряних Силах.
Їхня мрія про дім та мирне майбутнє згасла 24 лютого 2022 року.
Життя Віктора обірвалося, як струна, у перший день війни з російським агресором. Він загинув на Сході країни під містом Сватове Луганської області, захищаючи Україну від ненависного ворога, будучи вірним присязі та уособлюючи в собі найкращі якості офіцера і оборонця рідної землі.
Після загибелі чоловіка Вікторія не зламалася.
«У пам’ять про нього вона продовжила службу, вивчила англійську, пройшла складну підготовку і стала оператором одного з найсучасніших ЗРК світу. Її підрозділ має на рахунку понад 150 збитих ворожих повітряних цілей. Кожна — це врятовані життя і збережений спокій українських міст. Вікторія Кузьміна — приклад незламності української жінки, яка тримає небо, пам’ять і віру в Перемогу», — розповідають її історію у Повітряному командуванні «Центр».
Попри службу і материнство, Вікторія здобуває нову освіту — «Право», бо вірить: сила України — у зброї, знаннях і справедливості.
— Мій типовий день починається о 5-5:30. Я займаюся йогою. Потім вожу дітей, збираю їх в школу. Вони люблять свіженькі сніданки. Так, я намагаюся бути і татом, і мамою, колись строгою, але хочеться, щоб вони запам’ятали дім, затишок, любов мами. Знали, що я їх завжди підтримую. Всю любов, яку я маю, яка не витрачена, вся для них, — додає жінка.
Після того, як діти вирушають до школи, вона їде на службу. Там — інший вимір відповідальності, де на кону не тільки власне життя, а й безпека цілих міст і регіонів.
— Я розуміла, що моя відповідальність, мої знання в ЗРК С-300, вони дадуть ефект. Злагодженість — це, взагалі, основа основ нашого колективу і ефективної його роботи, — зазначає Вікторія.
Зізнається, колись вона жартома казала собі:
— Підпишу контракт на три роки, а потім скажу: та ну його, піду в нормальне життя». Але підписала вже другий контракт. Бо розумію: насправді, кожен повітряний бій — це спасіння тисяч людей.
Спершу вона служила оператором ЗРК С-300. Їй завжди подобалося дізнаватися щось нове. Каже, не відчувала різниці між собою (хоча була солдатом) і офіцерами у знаннях.
Коли закордонні партнери запропонували Україні новітній, до того ж протибалістичний комплекс, якого раніше не було в нашій державі, вона не вагалася:
— Я запитала командира, чи можу я бути там. Я не знаю, чому будуть вчити, як вчити. Але я це точно освою. Я знаю, що я це освою…
Коли Вікторія говорить про перемогу, то бачить її не тільки як завершення бойових дій:
— Перемога для мене — це коли люди прокинуться, зрозуміють, хто вони, для чого вони тут. Зрозуміють, якого великого роду ми є нащадки. Що ми не можемо себе зрівнювати зі своїми ворогами, говорити їхньою мовою, слухати їхні пісні і фільми. Що це все нам чуже і вороже. І перемога — це коли слово «Росія» почнуть асоціювати з словом «вбивця».
— публікація містить фотогалерею;
— публікація містить відеоматеріали;
— матеріал опублікований на правах реклами;
— посилання на коментарі.
Залишити відповідь