Евакуював родину на Хмельниччину, а сам пішов до війська: історія «Харкова»
Анатолій — позивний «Харків», начальник евакуаційного відділення 106 окремої бригади Територіальної оборони, Хмельниччина. Він — харків’янин.
До війни був цивільним лікарем у Харкові: працював із дітьми, займався екстракорпоральною детоксикацією (очищенням крові від токсинів) та навчав лікарів по всій Україні цим методикам:
«Коли росія розпочала вторгнення, я евакуював родину з Харкова до Кам’янця-Подільського й вирішив, що мої знання та досвід мають бути корисні у війську. Не зміг залишатися осторонь — у 55 років добровільно пішов до ТЦК та СП і приєднався до 87-го окремого батальйону 106 обр ТрО (нині — 2 батальйон 106 обр ТрО)».
Найбільше у пам’яті Анатолія закарбувався такий момент:
«На початку вторгнення моя родина і я вже були під масованими бомбардуваннями — я тоді вперше по-справжньому «скуштував», що таке війна. В одному з сіл Харківської області, де ми під обстрілами евакуйовували місцевих поранених — найбільше мене вразили очі місцевих селян, в яких читалося: «А нас за що? Ми ж із ними були сусідами…»
Також «Харків» згадує і перший бойовий вихід. Тоді виконували завдання на Сумщині — виїхали на медичне прикриття саперів, близько до кордону:
«Працювали вночі. Було страшно, бо місцевість невідома. Але, слава Богу, відпрацювали й повернулися назад з натхненням, що ми робимо важливу справу — допомагаємо хлопцям, прикриваємо їх, і вони цілі та здорові. Потім це вже стало рутинною роботою».
Найбільше Анатолія мотивує йти далі відповідальність. Адже для наших хлопців важливе розуміння, що їх вивезуть, нададуть допомогу, евакуюють:
«Також я розумію: якщо я і такі, як я, підемо з війська — країну не буде кому захищати. А якщо не буде кому захищати країну — не буде кому захищати родину. Родина для мене — це найголовніше, що я маю. Саме за них я стою і воюю».
Після війни він має намір повернутися до лікарської справи, але найбільше мріє просто побути вдома:
«Приїду додому до своєї родини. Побачу кохану дружину та дітей. Потім зустрінуся з друзями. Далі, якщо буде змога, повернуся до лікарської справи. Але я вже пенсійного віку, тому найбільше хочу просто побути вдома — у тиші, без викликів. Також у мене є багато проєктів, які в майбутньому хочу впровадити в життя».
Щодо громадян, які вагаються йти у військо має власну думку:
«Я впевнений: нікого це не мине. Треба захищати родину та країну від цієї ординської навали. Зараз у війську багато різних вакансій — можна обрати ту, яка найближча саме тобі, і не боятися. Так, тут складніше, більше ризиків, але все це нівелюється дружнім колективом, побратимством і підтримкою. Є на чому працювати, є з чим працювати, але не вистачає рук. Тому запрошую фельдшерів, які працюють на швидкій допомозі, і лікарів, що мають досвід, приєднуватися. Якщо не можете повністю реалізувати себе у цивільному житті — приходьте до нас у військо. Працюйте, рятуйте життя наших воїнів, щоб вони поверталися додому живими та неушкодженими».
Довідково
Відчуваєш поклик допомагати — приєднуйся до команди медиків 106 окремої бригади ТрО! Звертайся у Відділення рекрутингу бригади: (096) 493-82-11
— публікація містить фотогалерею;
— публікація містить відеоматеріали;
— матеріал опублікований на правах реклами;
— посилання на коментарі.
Залишити відповідь