«Дід» із Хмельниччини в молодості служив на космодромі «Байконур», а нині боронить Україну
Анатолію через два місяці виповниться 60 років, тому не дивно, що його позивний — Дід. Загальний армійський стаж Діда — 20 років, недавно він отримав спеціальну відзнаку Міноборони — «20 років сумлінної служби». Строкову службу боєць пройшов ще в часи СРСР, причому служив у Афганістані, тому є учасником бойових дій ще з тих пір.
— На строкову мене призвали одразу після закінчення школи в 1983-му, — розповідає Анатолій. — Три місяці «учебки» в Середній Азії, а далі Афганістан. Наш десантно-штурмовий батальйон дислокувався в Кабулі, але ми постійно виконували бойові завдання за містом. Часто полювали на каравани, якими душмани перевозили наркотики чи зброю. Каравани були невеликі, максимум 10 ішаків чи верблюдів — вони намагалися не перевозити крупні партії вантажів. На нас теж, звичайно, полювали, влаштовували засідки. До речі, в душманів на озброєнні була й американська зброя, наприклад, «Стінгери» (переносні зенітно-ракетні комплекси), якими вони збивали нашу авіацію. Тут, у 128 ОГШБр, я служу в зенітно-ракетному підрозділі, і в нашій бригаді також є «Стінгери». Але я більше працюю з «Іглою» (переносний зенітно-ракетний комплекс радянського зразка).
За два роки служби в Афганістані Анатолій отримав бойові нагороди, в тому числі орден Червоної зірки.
— Я вивів нашу групу із засідки. Коли душмани відкрили вогонь, наказав зайняти кругову оборону й по одному відходити. Уся група тоді вийшла без втрат.
У радянський період у Анатолія, як і інших 18-річних призовників, не було вибору — юнаків направляли в Афганістан, і їм довелося воювати проти моджахедів. Але зараз, через більше ніж 40 років, боєць може тверезо оцінити свою участь у тій війні.
— Ми були там загарбниками — такими самими, як зараз тут росіяни. І радянська армія поводилася не краще. Якщо десантна група заходила в кишлак, і нам хтось стрельнув у спину, артилерія знищувала кишлак повністю — рівняла з землею із «Градів». Не дивилися, що там жінки, діти, літні люди. Так само росіяни поводяться зараз в Україні — не рахуються з цивільними людьми. Тому я ніколи не хвалюся своїми радянськими бойовими нагородами, а посвідчення УБД (учасника бойових дій) оформив теперішнє, українське, хоча радянське передбачає такі ж пільги.
Після строкової служби Анатолій залишився в армії, пройшов школу прапорщиків і 5 років служив на космодромі «Байконур» у Казахстані. Охороняв космічні ракети, бачив запуск орбітального корабля багаторазового використання «Буран». А в 1990-му, коли Радянський Союз почав розвалюватися, звільнився з армії, повернувся в Україну й працював на цивільних роботах у себе вдома на Хмельниччині.
Наступний армійський етап життя в Анатолія почався в 2017-му — він добровільно пішов у військкомат і підписав контракт із ЗСУ. Кілька років служив у зоні АТО-ООС у одній із артилерійських бригад, а в 2022-му перевівся в піхотний підрозділ 128 окрема гірсько-штурмова Закарпатська бригада. Зараз Дід служить оператором ПЗРК, виїжджає на бойові позиції прикривати з повітря піхоту, за потреби чергує в МВГ (мобільні вогневі групи) й працює з крупнокаліберного кулемета «Браунінг» по «Шахедах». Він жодного разу не відмовився виїжджати на бойові завдання, ніколи не шукає приводу залишитися в тилу.
— Мені казали, що я найстарший боєць у бригаді, але почуваю себе цілком добре. По фізичній підготовці (наприклад, коли треба пробігтися в броніку на бойових позиціях) можу дати фору набагато молодшим хлопцям. У мене стара закалка…
Маючи бойовий досвід із кількох воєн, Дід може порівняти умови армійської служби в різні періоди — радянський і український.
— Служба в ЗСУ й радянській армії — це небо й земля. По-перше, тут немає такого гидкого явища, як дідівщина. В Афганістані в нашому підрозділі дідівщини теж не було, бо за неї можна було й кулю отримати від своїх. Але в «учебці» сержанти знущалися із солдатів на повну. Та й ставлення командирів у радянській армії — скотське. А тут ми, як у великій родині, кожен стоїть за товариша горою. Зате якщо порівнювати бойові дії, то на цій війні набагато небезпечніше. В Афганістані не було дронів, а зараз під час крайнього бойового виходу на мене двічі скидали вибухівку.
Через два місяці, по досягненні 60-річного віку, Анатолій буде звільнятися. Планує повернутися додому, на Хмельниччину і спочатку як слід відпочити.
— Буду ходити на риболовлю, а потім займуся будівництвом дачі для дружини. Однозначно нудьгуватиму за бойовими товаришами, але ми залишимося на зв’язку…
— публікація містить фотогалерею;
— публікація містить відеоматеріали;
— матеріал опублікований на правах реклами;
— посилання на коментарі.
Залишити відповідь