Захисник із Хмельниччини поділився думками про те, чого чекати далі
У розмові із журналістами захисник Микола Сливка, який боронить Україну на Харківщині, у лавах 15 мобільного прикордонного загону «Сталевий кордон», розповів про життя до повномасштабного вторгнення, сьогоднішню ситуацію на кордоні, думки про те, чого чекати далі…
До так званої великої війни Микола провадив активне громадсько-політичне життя на Хмельниччині. Він народився у Кам’янці-Подільському. Живе в одному із його передмість. До повномасштабного вторгнення Микола Сливка працював архіваріусом апарату Виконавчого комітету Кам’янець-Подільської міської ради. Наступного дня після вторгнення спробував приєднатися до лав місцевого батальйону територіальної оборони.
«Мої скромні військові навички на той час обмежувалися здобутими на вишколі в «Карпатській Січі» у 2015 році. Слід відзначити, що серед інструкторів тоді були світлої пам’яті Мирослав Мисла та земляк Ігор Гуменюк. Однак до складу батальйону мене не зарахували… Через деякий час у нас у місті було сформоване Добровольче формування територіальної громади № 1, до якого я відразу ж вступив. Ми допомагали охороняти важливі об’єкти у місті, а наше керівництво у взаємодії з місцевими військовими частинами проводило для нас вишкільні заходи. Однак влітку з ініціативи державної влади почалося примусове скорочення частин ДФТГ по всій Україні. Наше ДФТГ теж розформували».
На питання, де він зараз, відповідає:
«З кінця березня 2023 року я служу у 15 мобільному прикордонному загоні «Сталевий кордон». Зараз — на Харківщині. Російські війська постійно намагаються прорвати лінію фронту і захопити Куп’янськ, вийти на рубіж річки Оскол, але суттєвих просувань практично не мають. Загальна стратегічна обстановка виглядає для мене тривожною. Але у нас немає альтернативи тому, щоб викинути ворога за межі кордонів України. Далі, на мою думку, можливі певні варіанти. У ворога теж є багато проблем. І, як у першу світову війну, несподівано може знайтися та «соломинка», яка зламає хребет московській гідрі».
На вашу думку, обстріли мирних міст, які зараз відбуваються, — це елемент залякування українців?
«Мені важко сказати, яку мету переслідує ворог обстрілами мирних міст — неможливо залізти в голову російських генералів. Тим часом війна показала, що ворога треба оцінювати об’єктивно, розуміти його сильні і слабкі сторони. Не впадати в ейфорію від тактичних перемог, і не впадати у відчай від тактичних невдач».
Що має зробити суспільство, щоб наблизити Перемогу?
«Повномасштабна війна оголила чимало проблем, які накопичувалися протягом 30 років Незалежності, а то й раніше — десятиліттями і століттями. Суспільство потерпає від браку свідомості та від браку громадянської доброчесності, від корупції, кумівства, управлінської некомпетентності. А ще від небажання вчитися, працювати над собою, у поєднанні з нездоровими амбіціями. Потерпає від легковірності до популістських гасел, демагогії тощо. Немає чарівної палички, яка миттєво вирішила б всі проблеми. Але в умовах, коли ворог має чисельну та матеріальну перевагу, кожен на своєму рівні має мобілізувати свої не лише матеріальні, але й інтелектуальні та психологічні ресурси на перемогу. Всім на своєму місці треба відповідально виконувати свою роботу. На жаль, часто спостерігаю, як серед цивільних, так і серед військових, ситуацію, коли «Петро киває на Івана, Іван киває на Петра». Недосконалість верхів не дає права тим, хто стоїть нижче, ігнорувати свої обов’язки. Недосконалість пересічного громадянина теж не виправдовує свавілля еліт. Брак ресурсу не дає нікому права опускати руки».
Чого ви чекаєте від нового 2024 року?
«Не вважаю за доцільне прив’язувати свої сподівання до певних часових проміжків. Всі процеси мають свою логіку, і результат приходить тоді, коли має прийти. Працювати і боротися треба стільки, скільки знадобиться для досягнення Перемоги».
— публікація містить фотогалерею;
— публікація містить відеоматеріали;
— матеріал опублікований на правах реклами;
— посилання на коментарі.
Залишити відповідь