Гвардієць Шостка: Як воюють вагнерівці і міф про кадирівців
Гвардієць з позивним Шостка. З перших днів повномасштабного вторгнення росії на наші землі він був одним із тих, хто обороняв Україну на території Донеччини. Разом зі своїм підрозділом йому доводилося стикатися з кадирівцями, російськими найманцями «Вагнера» та декілька разів бути на волосину від смерті. Але це його лиш навчило краще будь-яких тренувань.
«Перший контакт з ворогом був у нас дуже близько — приблизно на відстані 10–15 метрів, буквально через дорогу. На території дачних будинків ми зустріли кадирівців і з ними була ще одна людина в російській формі. Вели вогонь вони хоч і «навскидку», проте дуже прицільно — відразу було видно, що настріл у них був солідний. Проте щільним вогнем нам вдалося змусити їх відступити в один із будинків. Я викликав РПГ і за 3 постріли в тому ж будинку ми цю групу і поклали».
Шостка зазначає, що в бою кадирівці виявилися в цілому такими ж, як і інші бійці противника.
«Візуально деякі з них більші, деякі менші. Так, зброя в них гарна, амуніція та одяг теж на рівні, проте сам образ «непереможних воїнів» це вже піар «Тік-Ток військ». Я завжди бійцям своїм казав — якщо ми ведемо щільний вогонь, то противник рано чи пізно завжди змушений відступати, що ми і зробили».
Найбільш критична ситуація за словами гвардійця склалася в Рубіжному. Група Шостки тоді зайняла одну з будівель, коли о 5 ранку почався щільний мінометний обстріл їхніх позицій.
«Я вийшов в підʼїзд і 120-та міна вибухнула приблизно за два метри позаду мене. Мене добряче відкинуло вбік і на короткий час втратив свідомість — хлопці відтягнули мене і почали приводити до тями. Міномети продовжували рівняти наші позиції та шляхи до відступу з землею, хлопці вже казали мені «Шостка, ми тут всі зляжемо, треба щось робити.», я почав кричати в радіостанцію про допомогу — ситуація була дійсно критичною. Згодом, якимось дивом, пролунало 4 постріли СПГ в бік, який я визначив — я досі не знаю чи це була відповідь на мій запит, проте точно знаю, що стріляли з нашого боку. Ці 3 хвилини тиші дали нам змогу відійти на більш вигідні позиції».
Шостка розповідає, що моментами було страшно за себе та підлеглих — після вибуху сильно тряслися ноги, він майже не чув та не розумів, що коїться, проте хлопці швидко привели його до тями та, як він зазначає, треба було «рулити» підрозділом далі.
Одного разу підрозділ Шостки змінив на позиціях своїх побратимів. Цілу ніч по них працювала артилерія, танки, застосовувалися навіть фосфорні боєприпаси.
«Я попросив бійці порахувати кількість «прильотів» по нас — до 400 приходів на годину. О сьомій годині ранку вони, зазвичай, починали — й так до самої ночі. Година тоді здавалася днем, день йшов — як тиждень, а тиждень — як місяць».
Наступного дня піхота противника наблизилася для безпосереднього контакту — в основному це були перестрілки між РПГ. Контакт тривав багато годин, групу противника вдалося відтіснити.
«Згодом, коли ми вже відійшли, нас повідомили, що тоді ми зіткнулися з «вагнерівцями» вони в основному воюють в «мультікамі» з чорними кофтами, або в пікселі ЗСУ. Відрізняє їх від регулярних військ рф те, що вони мають великий досвід ведення бойових дій, в тому числі в містах. Вони дуже напористі і постійно сунуть вперед — якби ми тоді не дали гідну відсіч, а просто відстрілювалися з укріплень, то скоріше за все були б вже мертвими», — згадує Шостка.
Шостка вважає себе справжнім патріотом України, а найбільшою мотивацією боротися з агресором вважає захист свого дому — України.
«Я завжди бійцям казав і буду казати — твій дім, це України. Це не там, де ти проживаєш чи дача якась, дім це вся твоя країна. Я патріот і українець, тому коли в мій дім приходить «сусід» і починає вказувати мені як жити далі я вважаю, що це неправильно і такого непроханого гостя треба виганяти всіма можливими способами і якнайшвидше».
— публікація містить фотогалерею;
— публікація містить відеоматеріали;
— матеріал опублікований на правах реклами;
— посилання на коментарі.
Залишити відповідь