Дід Мороз не Радянський винахід: музей Хмельницького дослідив, як з’явилися улюблені зимові герої
Історія Діда Мороза на українських теренах виявляється значно давнішою та багатшою, ніж ми звикли думати. Музей історії міста Хмельницького дослідив, як зимовий чарівник та його помічниця Снігурка з’являлися у святкових виставах і літературі ще в ХІХ столітті, задовго до радянських часів, і як їхні корені пов’язані з українським фольклором та аграрними обрядами.
Дід Мороз став приходити до дітей на Новий рік наприкінці ХІХ-початку ХХ століття. Зокрема в часи Української Народної Республіки на святкових новорічних виставах і «діточих врочистостях» до дітей виходив Дідусь Мороз, що видно зі святкового оголошення в київській газеті «Нова рада» від 29 грудня 1917 року (див. ілюстрації). Святкове дійство за його участі відбувалося 31 грудня. Вистави та «діточі врочистості» з Дідом Морозом тривали з 29 грудня по 2 січня.
Роком «народження» Діда Мороза можна вважати 1840-й — у цей рік він вперше з’явився як літературний персонаж у казці Володимира Одоєвського «Мороз Іванович».
«Реальність» святого Миколая дуже умовна, історичними джерелами його існування не підтверджено, усе, що ми знаємо — це церковні перекази, створені з повчальною метою про священника, який жив колись на території сучасної Туреччини. Крім того є думки, що це можливо й інший Ніколаус став прообразом святого.
Вказівка на те, що Дід Мороз — «язичницький», начебто має нести якийсь негатив, хоча це слово перекладається, як «народний» і нічого поганого в ньому немає. Натомість персонаж християнської міфології у світській державі, світській освіті й культурі є не зовсім відповідним. Поки що ця теза не озвучується, але далеко не всі в Україні є християнами, і церковний персонаж може не сприйматися в сім’ях, де сповідують інші релігії або є атеїстами.
«Діда Мороза в СРСР не «запровадили», а відновили після невдалої кампанії безбожництва, «комсомольського різдва» та інших пошуків нової комуністичної міфології», — зазначають у Музеї історії міста Хмельницького.
Ті, хто стверджує, що Діда Мороза вигадав Сталін, очевидно не читали вірш Олександра Олеся:
На Різдво горить ялинка,
Свічечки блищать…
Дітки бігають круг неї,
Ніжки тупотять.
Дід Мороз прийшов у хату
І поклав мішок,
А в мішку всього багато
Для малих діток.
Стали діти розбирати,
Рвуть мішок із рук…
Зацікавивсь і спустився
Над мішком павук.
А також оповідання Михайла Івченка «Тіні нетлінні» (1919), п’єси Миколи Шугаєвського «Дід Мороз» (1920-ті), казок Василя Королева-Старого, виданих у 1923 році, а також роману Валер’яна Підмогильного «Місто» (1927), де згадується Дід Мороз як казковий персонаж або як символічний образ.
Твердження, де хто залишає подарунки, — доволі туманне й надумане. Саме уявлення про те, що Дід Мороз є дарувальником подарунків дітям базуються на казці В. Одоєвського, а основою явлень про подарунки дітям від святого Миколая є епізод із його житія цього святого, де він дав біднякові гроші, аби його дочки не займалися блудом. Очевидно цей епізод вплинув на те, що святий Микола був обраний на роль різдвяного дарувальника.
Роком народження Снігурки є не 1936, а 1840 рік (як і в діда Мороза). Саме у цьому році в альманасі «Киевлянин» український фольклорист, етнограф та історик Михайло Максимович опублікував казку «Снігурка».
Сюжет усім відомий — бездітні селяни Іван і Марія зліпили снігову ляльку, яка ожила й за зиму стала наче тринадцятирічна дівчина (доросла, тобто). На Іванів день (Купала) пішла в гай з подругами й коли стрибнула через вогонь, то розтанула. Ця казка доволі поширена в українському фольклорі (в ілюстраціях є уривок з казки про Снігурочку, записаній у 1928 році (за 10 років до її начебто створення Сталіним і компанією). Потім у 1865 році про цю казку згадав російський фольклорист Олександр Афанасьєв у своїй праці «Поэтические воззрения славян на природу». А в 1873 році на основі інформації з книги Афанасьєва російський драматург О. Островський написав казку «Снегурочка». Невдовзі Снігурочка стала головним образом опери Римського-Корсакова. У той же час образ Снігурочки змалювали відомі художники Васнєцов, Врубель, Реріх. Коріння Снігурки — в українській казці, до творення її образу долучилися у ХІХ столітті відомі російські письменники, композитори й музиканти.
І щодо Миколая, який начебто ходить з янголом. В європейських країнах Миколай ходить з моторошним демоном Крампусом, який карає неслухняних дітей (судячи з малюнків і листівок, доволі жорстоко).
Отже, Дід Мороз не був вигаданий у 1930-х роках в СРСР, а має давнє фольклорне коріння. І що важливо — українське, на що вказує його ім’я (особливо у формі Морозко), бо у росіян — це було б якесь тюркське чи угро-фінське слово. У інших слов’ян Дід Мороз зветься Dziadek Mróz, Dedek Mraz, Дядо Мраз.
Як і Дід Мороз, так і святий Миколай стали дитячими улюбленцями не так вже й давно. Обидва вони не є давніми персонажами різдвяно-новорічних святкувань. Вони відносно молоді, їм не більше 110–130 років. До того на Різдво ніхто не приходив і нічого не дарував дітям. Різдво було святом для дорослих.
Дитиноцентричним воно стало наприкінці ХІХ століття разом із відповідним розвитком європейської цивілізації та новими суспільними цінностями. Певний аспект «дитячих подарунків» можна вбачати тому епізоді Свят-вечора, коли діти носять кутю своїм хрещеним, а натомість отримують якісь ласощі.
«Якщо ми пригадаємо описи українських народних різдвяних святок ХІХ століття, то не побачимо там ні Діда Мороза, ні святого Миколая. А що побачимо? Сім’ю за столом на Святвечір, кутю, узвар, дідуха, купу пирогів, за якими «ховається» батько і якого «ніхто за ними не бачить», щоб і на той рік був врожай та добробут, і щоб його знову «ніхто не бачив за пирогами». Це в хаті. А за вікнами — колядники з колядками: господареві, господині, хлопцеві, дівчині, вдові, але не дітям. Діти — поза межами свята. Вони десь на печі лише спостерігають за усім», — розповідають у Музеї історії міста Хмельницького.
Основа українського Різдва — господарська, землеробська магія побажань. В межах якої і згадується такий собі обрядовий персонаж, як Мороз. Господар після вечері виходить надвір і кличе Мороза прийти кутю їсти. Ясно, що цей Мороз зайти в хату не може і кутю не може їсти, то господар і вигукує:
«Як не йдеш, то не йди і на жито-пшеницю, усяку пашницю».
Або:
«Морозе, морозе, йди до нас вечеряти! Та не морозь нам ні огородини, ні скотини!».
Зрозуміло, що це відгомін аграрної магії, звернення до сил природи. Мороз у цьому випадку є втіленням природного явища, людських рис він не має, на заклики не відповідає й взагалі ніяк себе не виявляє у цьому ритуалі. Дописи про те, що Мороз був божеством і йому приносили людські жертви — вигадка, не підтверджена джерелами.
Поява Діда Мороза й Санта Клауса як зимово-святкових персонажів із функціями дарувальників сталася майже одночасно. І спочатку в літературі. У 1840 році вийшла друком дидактична казка російського письменника В. Одоєвського «Мороз Іванович», фольклорні корені якої ведуть до української народної казки про Мороза, який дідову дочку обдарував, а бабину покарав.
«Дід Мороз — не радянська вигадка, а архетиповий міфологічний персонаж, Божество Зими, імовірно, тотожне Велесу. Він присутній в українському фольклорі й літературних творах 1910-1920-х років. Снігурка — так само не новітній образ і не «дівчина, яку залишали замерзати в лісі», а всім відомий персонаж із народної казки, опублікованої Михайлом Максимовичем ще у 1840 році (снігова дівчинка, що ожила, була відрадою для баби й діда, але розтанула на початку весни). Його коріння також можна прослідкувати у юному уособленні Зими, яке в подальшому перетворюється на Марену», — додають у музеї.
Натомість щодо «святого Миколая» Іван Франко у «Галицько-руських народних приповідках», т. 2 (1908 р.), писав таке: «По селах нема звичаю обдаровувати чимось малих дітий на празник св. Николая, а по містах сей звичай, мабуть, занесений німецькими колоністами здавна й доси держить ся».
Автоматично замінити Діда Мороза Святим Миколаєм не вийде. Цьому передує ряд складнощів, оскільки Дід Мороз створювався як світський, атеїстичний персонаж, а Санта Клаус або Святий Миколай — релігійний персонаж християнської віри.
— публікація містить фотогалерею;
— публікація містить відеоматеріали;
— матеріал опублікований на правах реклами;
— посилання на коментарі.
Дякую вам за вашу роботу, а то тік-ток експерти вже дістали з дідом Морозом, придуманим комуністами… Дай вам Боже здоров’я!