Вісім місяців надії та нестерпного очікування: Шепетівка попрощалася із захисником
Знову біль, що не має меж, стискає серця. Знову війна безжально вириває з наших рядів найдорожчих. 20 жовтня у Шепетівці до лав Небесного війська громада проводжала старшого солдата Вільгоцького Юрія Олександровича.
Юрій Вільгоцький народився 15 червня 1983 року в місті Шепетівка, у родині військового Олександра Володимировича та Ірини Вікторівни. Зростав разом із молодшою сестрою Вікторією в дружній і люблячій родині. Приклад батька-військового з дитинства виховував у ньому почуття обов’язку, мужність і любов до Батьківщини. Навчався у Шепетівській школі-гімназії № 5. Юрій був активним, товариським і кмітливим хлопцем, охоче брав участь у шкільному житті, виступав у КВК, мав багато друзів. Його вирізняли сила характеру, щирість, добрий гумор і вміння підтримати у будь-якій ситуації.
Після закінчення школи проходив строкову службу у рідному місті, у складі однієї з військових частин. Згодом працював на автозаправці, нафтобазі. У 2010 році влаштувався до компанії «Сварог» охоронцем. Не зупиняючись на досягнутому, здобув освіту судномеханіка в Одеському мореходному коледжі. Після цього переїхав до Чернівецької області, де працював за спеціальністю у туристичному комплексі «Услад», обслуговуючи за водною технікою.
У 2011 році Юрій одружився з Ольгою. У подружжя народилися двоє дітей — син Олександр і донечка Софійка.
«Він був турботливим чоловіком і чудовим батьком. Дуже любив своїх дітей — кожну вільну хвилину, особливо під час відпусток, проводив із ними. Разом грали, гуляли, спілкувалися — ці миті були для нього найціннішими», — кажуть про загиблого близькі.
Коли розпочалося повномасштабне вторгнення, Юрій, без вагань, став на захист України. 2 березня 2022 року він добровільно пішов служити до Збройних сил України. Про службу рідним багато не розповідав — оберігав їх від тривог і тяжких подробиць фронтового життя. Навіть на війні залишався людяним і добрим. Під час служби він прихистив песика, якого назвав Дюком. Згодом попросив батьків приїхати та забрати собаку. Відтоді Дюк живе вдома, поруч із мамою, ніби частинка Юриної душі, що залишилася з родиною.
У грудні 2024 року родина зазнала болючого удару — помер батько, Олександр Володимирович. Юрій приїхав у коротку відпустку попрощатися з рідною людиною, після чого повернувся на фронт. Юрій глибоко та важко переживав втрату батька, який був для нього прикладом мужності, порядності та сили духу.
У січні 2025 року Юрій перебував на Донецькому напрямку. Наступні вісім місяців рідні чекали бодай якоїсь звістки. Від 28 січня 2025 року Юрій вважався безвісти зниклим…
9 жовтня 2025 року родина отримала офіційне повідомлення про його загибель. Старший солдат Вільгоцький Юрій Олександрович відданий військовій присязі на вірність українському народу, мужньо виконавши військовий обов’язок, в бою за Україну її свободу та незалежність загинув 28 січня 2025 року у Волноваському районі Донецької області.
Світла пам’ять про Юрія назавжди житиме у серцях всіх, хто його знав. Він залишив по собі добрий слід — у спогадах, у дитячих усмішках, у вдячності людей, заради яких стояв до останнього подиху.
Герої не вмирають!
— публікація містить фотогалерею;
— публікація містить відеоматеріали;
— матеріал опублікований на правах реклами;
— посилання на коментарі.
Залишити відповідь