Його будували князі, а розписував відомий художник: історія унікальної святині Славути
Різдво-Богородицька церква, збудована у м. Славута Шепетівського району, розташованому на правому березі річки Горині, при впадінні у неї невеликої мілководної річки Утки.
Територія сучасної Славути була заселена з найдавніших часів. Перші писемні згадки зустрічаються в документах XVII століття. Спочатку на цьому місці існувало два поселення — Деражня і Воля, у яких 1629 року налічувалось відповідно 40 і 33 дими. Села належали князям Заславським. Приблизно 1634 року села було об’єднано і поселення названо Славутиною, згодом Славутою. Наприкінці XVII століття Славута перейшла до Йосипа Карла Любомирського (помер 1703 р.), одруженого з княжною Теофілою Людовікою Заславською. Ще при житті його дочка Жозефіна Марія вийшла заміж за князя Павла Карла Сангушка і всі маєтності Заславських та м. Славуту успадкували князі Сангушки. До приходу Радянської влади цей давньо-руський рід, зокрема князь Роман Владиславович Сангушко, володів Славутою, яка стала його резиденцією.
Починаючи з княжої доби, дбаючи про розвиток культури та духовності, князі у містах і селах сприяли будівництву культових споруд. Імовірно, церква, яка існувала у XVII-XVIIІ століттях у Славуті, була дерев’яною, можливо перебудованою, що було зумовлено визвольною війною 1648–1657 років та шведською навалою 1708–1709 років. Відомо, що метричні книги збереглися за 1804 рік та опис церковного начиння датований лише 1806 рік. А в 1819 році, на кошти Славутського князя «предводителя дворянства» Волинської губернії Євстафія-Еразма Сангушка (1768 — 1844рр.) і прихожан, у місті було побудовано церкву в ім’я Різдва Пресвятої Богородиці та освячено в день пам’яті рівноапостольної княгині Ольги (11 липня за старим стилем). Церкву звели у центральній частині міста, обравши найвищий пагорб місцевості. Якою ж була церква на кінець ХІХ ст. можна довідатися з «Історико-статистичного опису церков і приходів Волинської єпархії», виданому 1893 року М. Теодоровичем:
«Кам’яна, крита залізом, міцна, з такою ж дзвіницею. Огорожа навколо церкви нова, кам’яна, крита залізом. В огородженні є криті залізом сторожка і будинок під церковну лавку, побудований на кошти прихожан. Начинням достатня…».
Цьому періоду відповідає зображення комплексу споруд Різдво-Богородицької церкви на історичній листівці, де зображено однобанну церкву в оточенні зелені з двоярусною дзвіницею попереду та фігурною брамою з мурованою огорожею навколо садиби. Праворуч від брами — невелика будівля з входом з вулиці. На передньому плані листівки — одноповерхова житлова забудова.
У 1896 році, як свідчить Довідкова книга про приходи і монастирі Волинської єпархії (вид. 1914 року), Різдво-Богородицький храм було розширено. Навколо нього розмішувався ряд надвірних споруд: дім для священика, дім псаломника, просфорня. Був фруктовий сад і городи. Цікаво дізнатися з довідкових та історичних книг і те, що у першому столітті свого існування Церква Різдва Пресвятої Богородиці мала понад 3 тисячі прихожан.
При підготовці до дев’яносторічного ювілею головної православної святині міста, за ініціативи тодішнього власника Славути князя Романа Даміана Сангушка (1832– 1917 рр.), до міста були запрошені київські художники.
Навесні 1908 року розпочалася масштабна реставрація комплексу, головною складовою якої став розпис інтер’єрів художниками Олександром Мурашком (1875–1919 рр.) та Семеном Івковським (1874–1927 рр.). Деякі сюжети стінних розписів, канонічні ікони іконостасу, царських врат та ікони в бічних кіотах — «Благовіщеня», «Введення в храм Пресвятої Богородиці» (в дитинстві), «Воскресіння Христове», «Зняття з хреста і поховання Спасителя» належать авторству відомого живописця О. Мурашка. Різьблення іконостасу, капітелі, карнизи, рами та інші декоративні елементи оздоблені сусальною позолотою. Ікони виконані по дошці на основі з левкасу, за винятком центральної — «Таємної вечері», написаної на полотні.
Упродовж свого двохсотрічного існування церква зберегла об’ємно-просторову структуру, зазнавши прибудов у східній частині та засклень у місці паперті. Збудована в стилі класицизм з цегли та каменю, чотиристовпна, однокупольна, поштукатурена. За основу просторово-планувальної структури взято рівнораменний хрест, де зі сходу розташована прямокутна апсида з ризницею та паламарнею (нижчими від основного об’єму), відповідно з північного та південного боків, із заходу влаштовано притвор та чотириколонну паперть з головним входом у храм. У бічних раменах розташовано ще два входи через ґанки, тим самим подовжено бічні нави. Храм збудований у гармонійних пропорціях з дотриманням симетрії вздовж головної осі. Три фасади мають щипцеві завершення. Фаски, бровки та ніші формують лаконічну пластику фасадів. Акцентну роль відіграють аркатурні пояси і вікна-трифорії бічних фасадів храму зі стилізованими пілястрами між ними. Доповнює архітектурну композицію фасадів антаблемент, фриз якого декорований ритмом горизонтальних ніш та карнизом стриманого профілю. Увінчана споруда храму банею грушоподібної форми на восьмигранному світловому барабані, що відіграє важливу роль для освітлення підкупольного простору інтер’єру. Інтер’єр храму зберігає розписи початку ХХ ст., поновлені в останні десятиліття й виконані олійними фарбами. Урочистості внутрішньому простору сакральної будівлі надає іконостас, що має один місцевий ряд з динамічною лінією плану, вмонтований на солеї, виконаний в стилі необароко. В такому ж стилі виготовлені два великих кіоти, розміщенні в північній і південній частинах молитовної зали. У церкві зберігаються автентичні хоругви, виконані в металі, виносні та стаціонарні ікони, оксамитова плащаниця та інші предмети церковного вжитку. Підлога в храмі викладена з дерев’яних дощок, складених великими квадратами, пофарбована.
На території церкви у північно-західній частині подвір’я у 1866 році було здійснене поховання священноієрея Ф. Лукашевича та його матері, про що повідомляє напис на пам’ятному хресті. Поряд, у 1909 році, поховані протоієрей Я. Ковальницький, який майже 43 роки був настоятелем храму, зі своєю матір’ю.
Упродовж радянського періоду церква була діючою та використовувалася за призначенням, втім як і всі інші релігійні установи всіх течій і конфесій, зазнавала утисків. Вони припинилися лише з відновленням української незалежності в 1991 році.
Протягом 2000-х громада провела реставрацію храмового комплексу, замінено покриття даху, бані, знято тинькування фасадів, оштукатурено їх і пофарбовано, прибудовано котельню, навколишню територію замощено плиткою ФЕМ, зрізано старі липи та висаджено туї та інше. Деякі будівлі були наново зведені на території храму, або розширені.
У 2019 році при північній стіні огорожі церкви з нагоди 200-річчя освячення Різдво-Богородицької церкви було встановлено пам’ятник на честь княгині Ольги. Виготовлений з білого мармуру та сірого граніту. Дар храмові здійснила сім’я Олексія і Ольги Мельничуків.
У 2013 році Комплекс споруд Різдво-Богородицької церкви віднесено до щойно виявлених об’єктів культурної спадщини за видом «архітектура», що занесений до відповідного Переліку згідно наказу управління культури, національностей та релігій Хмельницької ОДА від 28.02.2013 № 65н «Про доповнення Переліку щойно виявлених об’єктів архітектури Хмельницької області». Водночас, храм був рекомендований для взяття під охорону держави як пам’ятка архітектури за результатами науково-пошукових робіт по Хмельницької області, які виконувались відділом пам’яток архітектури та містобудування НДІТІАМ (зав. відділом Е. В. Тиманович, керівник О. І. Тищенко) для підготовки матеріалів до Зводу пам’яток історії та культури України у 1994 р.
— публікація містить фотогалерею;
— публікація містить відеоматеріали;
— матеріал опублікований на правах реклами;
— посилання на коментарі.
Залишити відповідь