Дуже сумував за загиблими друзями: Шепетівка прощалася із Євгеном Ткачем
Шепетівка знову схилила голови у скорботі — ще один земляк приєднався до побратимів у лавах Небесного війська.
Сьогодні, 14 липня, серце громади знову стислося від болю гіркої втрати. «На щиті» повернувся загиблий воїн, чиє молоде життя забрала кривава війна: 1 липня під час виконання бойового завдання на Сумському напрямку загинув Євген Валерійович Ткач.
Євген Ткач народився 25 жовтня 1984 року в селищі Дальнє Архангельської області, куди ще до народження Євгена, доля закинула його батьків. Після розпаду СРСР, батьки разом з дітьми, Євгеном та його сестрою Тетяною, вирішили повернутися в рідну Україну, на малу батьківщину Валерія Івановича — село Лозичне. Після повернення батько служив в установі виконання покарань у Кліментовичах, конвоїром, а мати працювала у загальноосвітній школі № 3.
В перший клас Євген пішов у Лозичанську школу, а з третього навчався у середній школі № 3 міста Шепетівка, коли сім’я переїхала на батьківщину матері. Хлопцю подобалося вчитися, читати він почав ще у 4 роки. Навчався гарно, у школі почав писати вірші. Цікавився іноземними мовами, тому після закінчення одинадцяти класів вступив на факультет іноземних мов до Рівненського інституту водного господарства. Вивчав англійську, також самостійно опанував німецьку, міг вільно спілкуватися обома, збирався вчителювати.
Зі студентської авдиторії потрапив на військову службу, яку проходив у військовій частині Василькова, що під Києвом. Півтора року служив у технічному обслуговуванні літаків. Після проходження служби до інституту Євген, на жаль, не повернувся, натомість розпочав працювати у рідному місті столяром у приватній фірмі. Не переставав писати вірші, жив звичайним життям.
У 2014 році розпочалася антитерористична операція в Донецькій та Луганській областях і Євгена мобілізували разом з друзями Ярославом Свєшніковим та Графом Афанасіяде. Воював на Донеччині. Там, в зоні бойових дій, народжувалися нові вірші Євгена: якщо раніше він писав про природу, то тепер — про те, що переживав разом з друзями та побратимами.
Із зони проведення антитерористичної операції Євген повернувся додому. Як розповіла його сестра Леся, Євген завжди був патріотично налаштованим, підтримував ідеї незалежності, на стіні в його батьківській хаті висіли українські прапори. І ось він встановив прапор Української повстанської армії на хаті. Це не сподобалося людям, які не підтримували українських націоналістичних ідей. Вночі невідомі розбили шибку і закинули в будинок вогонь і батьківська хата вигоріла вщент. Хоч слідство встановило, що це був підпал, зловмисників так і не знайшли.
Згодом Євген поїхав в столицю, де працював у торгівлі. Але те, що відбувалося на Донбасі, не відпускало його, і у 2016 році він вдруге, вже добровільно, вступив в батальйон «Аратта» та ще на півтора року опинився в зоні бойових дій.
Згодом він повернувся до мирного життя, знову працював у Києві. Вже після початку повномасштабного вторгнення Євген взяв з притулку евакуйованого із зони бойових дій котика. Той виявився дуже вірним, втративши своїх людей одного разу боявся втратити знову і постійно бігав за чоловіком. На жаль котик знову лишився сам.
23 лютого 2025 року Євген був мобілізований Святошинським районним територіальним центром комплектування. Потрапив у Чернігівський навчальний центр «Десна», де пройшов базову загальну військову підготовку та був направлений для проходження подальшої служби в частину, яка знаходиться на лінії бойового зіткнення у Сумській області. За словами сестер, не часто мав можливість вийти на зв’язок, а коли телефонував або писав, то, як і багато військових, завжди заспокоював рідних:
«Не переживайте. Все добре. Воюємо. Друга лінія — це вам не нуль».
Як і всі, прагнув повернутися до мирного життя, адже десь там чекала кохана, з якою мріяв будувати сім’ю. З часів АТО була ще одна мета — творче визнання. Євген шукав можливість видати збірку власних творів. Сестра Тетяна передала йому блокнот з віршами. Дуже сумував за загиблими друзями — Ярославом Свєшніковим та Графом Афанасіяде. Не раз казав:
«Пішов Граф, пішов Ярослав, мабуть там є місце і для мене…».
1 липня о 22- й годині Ткач Євген Валерійович, кулеметник 1-го мотопіхотного відділення 1-го мотопіхотного взводу 3-ої мотопіхотної роти мотопіхотного батальйону, під час виконання бойового завдання в Сумській області, загинув внаслідок поранень, несумісних з життям.
Євген лишив по собі світлу пам’ять не тільки як про воїна, який до кінця виконав свій обов’язок та зберіг вірність тим ідеалам, що спонукали його боронити рідну землю з 2014 року. Родина, друзі та знайомі запам’ятають його, як гарну чуйну людину, вірного друга, який завжди був готовий прийти на допомогу, дбайливого сина, брата, хрещеного батька, дядька. Вічна Слава та пам’ять Герою! Герої не вмирають!
— публікація містить фотогалерею;
— публікація містить відеоматеріали;
— матеріал опублікований на правах реклами;
— посилання на коментарі.
Залишити відповідь