Життя, сповнене випробувань і великої любові, обірвала війна: Шепетівка попрощалася із воїном Віталієм Григоровим
26 червня у Шепетівці проводжали у засвіти воїна, солдата Григорова Віталія Олександровича, земне життя якого було сповнене випробувань, боротьби та великої любові до родини й України. Ставши на захист своєї Батьківщини, він показав приклад неймовірної стійкості, героїзму та відданості рідній землі.
Віталій Григоров народився 14 листопада 1978 року в місті Шепетівка. У дитинстві пережив непрості часи: батько залишив сім’ю коли йому було сім років. На той момент родина мешкала в Нетішині. Згодом у родині з’явився вітчим — чоловік, якого Віталій щиро поважав і з теплом згадував усе життя. Також про Віталія та його молодшу сестричку часто турбувалася тітка, Галина Іванівна Безкоровайна, яка була його хрещеною.
Страшним потрясінням для юнака стала втрата матері, яка трагічно загинула, коли Віталію було лише 17 років. Сиротою він переїхав до бабусі й дідуся, на батьківщину мами — в Росію. Там здобув освіту зварювальника, отримав посвідчення тракториста. Займався боксом, мав неабиякі досягнення й загартував свій характер через спорт. Справжній боєць, не лише на рингу. Коли не стало і бабусі з дідусем, життя знову поставило вибір перед юнаком. Віталій вирушив на заробітки до Польщі. Там, далеко від дому, багато працював, щоб втриматися на ногах. З часом повернувся до України — до рідного міста. Працював, шукав себе, вірив, що попереду — ще буде щастя. І воно прийшло.
У 2023 році він зустрів Анну — жінку, яка стала його справжньою опорою і любов’ю. Анна разом із донькою Валентиною переїхала до Шепетівки, тікаючи від війни. Саме тут вони з Віталієм і знайшли одне одного. Його серце наповнилося радістю: він отримав родину, про яку так довго мріяв. Чоловік працював на фермерському господарстві в Курганах. Його руки вміли все — і зварити, і зорати, і побудувати. Робота була для Віталія не тягарем, а способом дбати про близьких. З Анною вони придбали будинок, почали облаштовувати господарство, будувати нове життя. Він з теплом ставився до доньки дружини та з нетерпінням чекав народження онучки.
«У лютому 2024 року Віталій і Анна одружилися. То був день щастя, надії й світлих мрій. Але війна забрала у нього спокій. Як справжній чоловік, він не міг стояти осторонь. Віталія мобілізували у 2023 році. Він ніколи не скаржився, не нарікав. Навпаки — турбувався про родину навіть із фронту», — розповіли у Шепетівській міській раді.
Востаннє зателефонував дружині 13 червня — сказав, що йде на завдання і його довго не буде, та попросив:
«Починай проводити воду до хати. Так не годиться — мала дитина, вода має бути…».
Це був його останній дзвінок. Через тиждень родина отримала сповіщення: Віталій зник безвісти. А згодом — і підтвердження найстрашнішого… 18 червня 2025 року, під час евакуації поранених побратимів у Запорізькій області, стрілець — номер обслуги гірсько-штурмового взводу, гірсько штурмової роти гірсько-штурмового батальйону, солдат Віталій Олександрович Григоров загинув внаслідок удару ворожого FPV-дрону.
Він віддав своє життя за Україну. За майбутнє родини, яку так любив. За мирне небо над Шепетівкою. Віталій був сильним і світлим. Вірив у добро, працював руками й серцем. Любив — глибоко і по-справжньому.
«Серце громади в скорботі. Ми втратили Героя, людину, яка не ховалася за спини інших, а пішла на передову — за нас із вами, за Україну, за життя», — резюмували в міськраді.
Герої не вмирають!
— публікація містить фотогалерею;
— публікація містить відеоматеріали;
— матеріал опублікований на правах реклами;
— посилання на коментарі.
Залишити відповідь