Світло, що не згасне: у Шепетівці прощалися із сержантом Всеволодом Шабадахом
1 квітня Шепетівська громада знову зустрічала полеглого воїна. «На щиті» до рідної домівки повернувся командир танку 41-ї окремої механізованої бригади, сержант Всеволод Олександрович Шабадах.
“Деякі люди мають особливий дар світитися з середини. Вони не просто працюють зі світлом, вони самі стають ним. Таким був Всеволод — художник з освітлення Рівненської обласної філармонії. Він був тією людиною, яка наповнювала простір теплом і енергією, завжди готовий допомогти, завжди відданий своїй справі. Тепер це світло не згасне ніколи… Воно залишиться в наших серцях, у пам’яті, у відблисках софітів, що завжди нагадуватимуть про нього», — так написали колеги Героя.
Народився Всеволод Шабадах 27 жовтня 1988 року в місті Харків, невдовзі разом з мамою переїхали до Шепетівки, де було коріння його роду. Коли мама, Нонна Всеволодівна, викладач музичної школи, була на роботі, хлопчика доглядала бабуся — Ірина Михайлівна.
Маленького Всеволода в дитинстві всі лагідно називали Ясиком за те, що змалку він ніби випромінював світло, був добрий, лагідний та непосидючий. Таким залишився на все життя. Згодом хлопчик пішов у садочок цукрового комбінату. З 1995 по 2005 рік навчався в загальноосвітній школі № 1. Займався в музичній школі по класу фортепіано та вокалу. Улюбленими були заняття в класі декоративно-вжиткового мистецтва. Пройшовши основний курс навчання в музичній школі, хлопчику дуже захотілося опанувати ще один інструмент — барабани, що й стало справою всього життя. У 2006 році юнак вступив до Рівненського Державного гуманітарного університету, на факультет естрадного виконавства, навчався з великим задоволенням та ентузіазмом. Скромний, невибагливий, щирий, Всеволод був справжнім другом та надійним товаришем. Після закінчення працював викладачем ударних інструментів Костопольської дитячої музичної школи.
Навчаючись у виші, разом з друзями-музикантами грав у музичному гурті. Згодом влаштувався до оркестру, з яким об’їздив пів світу. Юнак був дуже комунікабельним, знаходив спільну мову з різними людьми, продовжував спілкуватися зі своїми колегами з різних країн, які з великим сумом зараз надсилають свої співчуття близьким. Всеволод був професіоналом у своїй справі і тому його запрошували на постійну роботу за кордоном, але де б він не був, думки його були в Україні, серед зелених лісів, бурхливих річок, квітучих гаїв. Там, де його чекали рідні та близькі, в рідному домі, де пахло смачною маминою випічкою, як в дитинстві. Казав, що немає для нього милішого краєвиду, як той, що за вікном потяга, коли він повертається додому. І це не просто слова. Об’їздивши багато країн, побувавши в Німеччині, Фінляндії, Норвегії, Швейцарії, Австрії, Кореї, Всеволод мав можливість разом зі своєю сім’єю залишитись за кордоном, але не уявляв свого життя без України. Він казав мамі:
«Ти не розумієш, коли я їду в електричці з Рівного до Шепетівки, і проїжджаю поля, де скошена трава… знаєш, що я відчуваю — це запах України, розумієш? …Я не зможу без цього…».
Як справжній патріот своєї Батьківщини, отримавши у 2014 році пропозицію працювати у одному з провідних оркестрів російської федерації, він сміливо відповів, що не буде ніколи працювати на країну- агресора, а 2018, коли круїзний лайнер, в оркестрі якого працював Всеволод, прибув до Петербурзького порту, він навідріз відмовився навіть ступити на російську землю. А ще до цього був майдан…
У 2019 році побрався з коханою Екою, яку зустрів ще під час навчання у виші. Згодом у подружжя народилася донечка Агнія.
«Одразу після російського вторгнення, 28 лютого 2022 року, Всеволод Шабадах добровільно вступив до лав Збройних сил України. З березня 2022 і до осені 2024 працював на військовому об’єкті у Хмельницькій області, постійно доставляв на передову боєприпаси. У листопаді 2024 був переведений до учбового центру, отримав військове звання сержанта, а далі — до 41 окремої механізованої бригади ЗСУ, де, будучи командиром танку, до останніх днів громив ворога, виконуючи бойові завдання. Нонна Всеволодівна завжди підтримувала сина, хотіла щоб її онучка, маленька Агнія росла у вільній країні, яку дуже любив Всеволод», — розповіли у Шепетівській міській раді.
Напередодні війни Всеволод жив у Рівному, був майстром широкого профілю. У колег по роботі у Рівненській філармонії, де він працював художником з освітлення, залишилися найкращі спогади: турботливий, доброзичливий, відповідальний, завжди готовий допомогти, відданий своїй справі. Романтик, який щиро мріяв про щасливе життя, яке обірвала війна.
Світло його великої душі ніколи не згасне, воно назавжди залишиться у серцях рідних, друзів та близьких.
Герої не вмирають!
— публікація містить фотогалерею;
— публікація містить відеоматеріали;
— матеріал опублікований на правах реклами;
— посилання на коментарі.
Залишити відповідь