Нескінченний лік гірких втрат: у Шепетівці попрощалися із 51-річним сержантом
Сьогодні, 20 листопада, Шепетівська громада знову зустрічала загиблого Героя — інспектора прикордонної служби 2 категорії — водія відділення забезпечення третьої прикордонної застави реактивних систем залпового вогню другого відділу прикордонної служби (тип С) прикордонної комендатури швидкого реагування вогневої підтримки військової частини, сержанта Кондратьєва Олега Геннадійовича.
Кондратьєв Олег Геннадійович народився 4 січня 1973 року у місті Хмельницькому. Лідія Микитівна, мама Олега, сама виховувала єдиного сина. Вона віддавала йому всю свою любов та ласку, навчала порядності та людяності. Шкільні роки пройшли у Хмельницькому. Середню спеціальну освіту та професію водія отримав у Хмельницькому професійно-технічному училищі. Строкову службу проходив в Німеччині, в місті Дрезден.
Потім Олег Геннадійович повернувся у Хмельницький та влаштувався працювати у тролейбусне депо, згодом таксував на власному автомобілі. Був одружений, має доньку Аліну.
Тривалий час чоловік працював за кордоном. На початку повномасштабного вторгнення ворога Олег повернувся до Шепетівки, на батьківщину мами, та відразу ж звернувся до місцевого центру комплектування із бажанням стати до лав Збройних сил України. Проте отримав відстрочку за станом здоров’я. У червні 2023 року був мобілізований, проходив військову підготовку у Хмельницькій області. Захисник отримував схвальні відгуки від командування, ніс службу стійко і мужньо, з честю виконував обов’язок щодо захисту своєї держави. Ніколи ні на що не скаржився. Під час служби був підвищений у званні та став сержантом.
У телефонних розмовах, спілкуючись з рідними, завжди запевняв:
«Не хвилюйтеся, все добре!».
Але свідченням того, що там, де війна, там пекло і горе, було прохання Олега до мами про молитву.
Попри важкі військові будні чоловік завжди залишався оптимістом, був надійним товаришем. А ще володів неабияким талантом: ще в юному віці Олег самотужки опанував гру на гітарі, з якою в цивільному і військовому житті ніколи не розлучався. Його розрадою та великим захопленням були музика та пісні, які він сам писав та виконував.
Мама та рідні згадують його як людину, яка завжди випромінювала радість і дарувала тепло своїм близьким. Його усмішка, голос, доброта залишаться з ними назавжди. Олег Геннадійович був люблячим сином, добрим, ніжним, турботливим батьком. Донька Аліна, згадуючи тата, каже:
«Ми з татом завжди підтримували зв’язок. Він був добрий, ніколи не сварився, не засмучувався, завжди посміхався, був чуйний і відвертий, сильний і добрий, вдячний і турботливий, завжди готовий прийти на допомогу».
Олег мріяв після війни повернутися до рідного міста, в Шепетівку, обійняти матусю, доньку, усіх рідних. Хотів придбати власний будинок, насолоджуватися життям, відбудовувати зранену країну та залишитися в лавах її захисників. Але війна вбиває життя і людські мрії.
10 листопада 2024 року мама, Лідія Микитівна отримала останнє повідомлення від сина:
«Все добре, дякую Богу і Вам…»
12 листопада 2024 року ворожий безпілотник обірвав життя сержанта Кондратьєва Олега Геннадійовича в районі села Піщане Харківської області. Лишилася недоспіваною пісня, недописаною остання мелодія, недожиті роки.
Без люблячого єдиного сина залишилася старенька мати, без турботливого батька — донька, без вірного товариша — побратими, без мужнього захисника — ненька-Україна. Він загинув за Україну. Загинув, щоб ми жили. Герої не вмирають, вони вічно житимуть серед нас!
— публікація містить фотогалерею;
— публікація містить відеоматеріали;
— матеріал опублікований на правах реклами;
— посилання на коментарі.
Залишити відповідь