Бохни на Хмельниччині — село, яке пережило війни, пустелю й імперії
Село Бохни Летичівської громади Хмельницької області — невелике, але сповнене історії й легенд…
Бохни́ — село у Летичівській селищній громаді Хмельницької області. Населення становить близько 400 осіб. За легендою село Бохни виникло у XVIII столітті як хутір серед лісу біля озерця, куди сусловецький поміщик Калачевський вислав із с. Суслівці Летичівського повіту чотири сім’ї кріпаків: Жернового, Насобкова, Коваля та Підлісного, де вони жили спочатку в землянках, а згодом збудували хати «в зруб». Основним заняттям їх було випасання поміщицької худоби, бортникування, валка лісу. Звідси, як вважають корінні жителі, і походить назва села, оскільки лісоруби «бахкали» деревом в багно.
Перша документальна згадка про село датується 1516 роком у зв’язку з встановленням меж Летичева кам’янецьким старостою Станіславом Лянцкоронським. Село мало на той час назву Бухнівці (Buchnovcze), як і у податкових тарифах 1530 та 1542 років, а його мешканці на той час мали відповідно 3 та 3,5 плуги.
«У люстрації (переписі) Хмільницького староства за 1565 рік згадуються Бухни як «село при Летичеві, але здавна належить до Хмільницького староства». З цього джерела довідуємося, що староста хмільницький Струсь на той час надав «держати» село своєму слузі Яну Жуковському, який у ньому вчинив фільварок для живності. Село має 4 плуги. Жителі села згадуються по іменах. Шестеро: Федір, Радол, Лесько, Онопко, Мондя та Івасько, залучалися до робіт у замку, та платили подимне, а також за овець, за курей, за яйця; а п’ятеро — Влат, Наум, Зенько, Оліфір та Іван мали свободи до трьох років і платили тільки подимне. Отаман був звільнений від всяких послуг і плат», — зазначає Петро Грушко, веломандрівник і краєзнавець, який подорожує Україною.
У люстрації Подільського воєводства за 1615 рік про село Бухни (Buchny) довідуємося, що:
«…того села власник Ян Кавецький, войський летичівський, котре було перед тим більшим і кращим; але віднині до Летичева, як нам власник теперішній доповів, відібрано половину земель, на що ревізія його королівської милості має виправити. З чиншом вівсяним. Фільварку жодного, ані ставу, ані млина жодного немає».
В часи Руїни, за підрахунками димів для стягнення подимного податку за 1668 рік, село Бухни від давнього абсолютно пустельне, тільки «урочище», і таким незаселеним залишається до початку XVIII століття (за інвентарем 1707 року).
Після входження Поділля до складу Російської імперії 1793 року Катерина ІІ подарувала Бохни разом з усім Летичівським староством відомому російському дипломату графу Аркадію Моркову, у власності родини котрого воно залишалося до радянських часів. У селі на той час проживало корінних жителів 47 душ чоловічої і 97 душ жіночої статі. Станом на 1838 рік поміщику в с. Бохнах належало земель: орної 273 десятини 689 сажнів, під кущами 10 десятин, під будівлями 77 десятин 1200 сажнів, під шляхами і незручними місцями 16 десятин 1200 сажнів; корчма дерев’яна, будинок з корчмою і хлівом, комора і погріб дерев’яні.
За переписом 1852 року прихожан с. Бохни, котрі належали до церкви св. великомучениці Варвари с. Війтівці (тепер Грушківці), було православних: дворових людей — 1 двір, 2 чоловіки, 4 жінки; селян — 16 дворів, 69 чоловіків, 76 жінок; латинського обряду: дворян — 21 двір, 54 чоловіки, 64 жінки; однодворців — 2 двори, 2 чоловіки, 4 жінки; селян — 4 двори, 10 чоловіків, 11 жінок.
2013 року у селі побудовано дерев’яний храм на честь Різдва Іоана Предтечі (Хрестителя).
— публікація містить фотогалерею;
— публікація містить відеоматеріали;
— матеріал опублікований на правах реклами;
— посилання на коментарі.
Залишити відповідь