Як загинув шепетівський партизан Валя Котик?
У бойових діях під час Другої світової війни, за різними даними, брали участь до декількох десятків тисяч неповнолітніх. «Сини полку», піонери-герої — вони билися і гинули нарівні з дорослими. За бойові заслуги нагороджувалися орденами і медалями. Образи деяких з них використовувалися в радянській пропаганді як символи мужності і вірності Батьківщині.
П’ять неповнолітніх радянський бійців Другої світової війни були удостоєні найвищої нагороди — звання Героя СРСР. Всі — посмертно, залишившись в підручниках і книжках дітьми і підлітками. Леонід Голіков, Марат Казей, Зіна Портнова, Олександр Чекалін, Валентин Котик — цих героїв знали поіменно всі радянські школярі, їхні імена в школі вивчали напам’ять.
Останньому в цьому році виповнилося б 90 років.
Народився юний герой 11 лютого 1930 року в селі Хмелівка Шепетівського району. У 1937 році сім’я Котиків переїхала в Шепетівку. Проживали на вулиці Українській, у будинку № 28. Валентин навчався в школі № 4. Навчався хлопчик добре, був активним та здібним. В перші дні Німецько-радянської війни сім’я Котиків не змогла вчасно евакуюватися і змушена була повернутися в окуповану Шепетівку. В цей час він зі своїми друзями Колею Труханом, братами Федоровичами та іншими збирали на місцях недавніх боїв зброю, яку ховали на польському кладовищі. Крім того, в лісі знаходили листівки, які скидали радянські літаки. Згодом, ці листівки неповнолітні шепетівчани розклеюють на стовпах, вокзалі, біля підприємств.
У 1942 році Валю Котика та його друзів активно залучають до розвідувальної діяльності підпільної організації, яку очолював Остап Горбатюк. Хлопчик, випасаючи корову біля залізничних колій, підраховував кількість німецьких ешелонів з технікою, пальним та живою силою, які перекидалися на схід. Всі ці відомості передавались підпільній організації, звідти — радянському командуванню, після чого по ворогові здійснювали удари штурмова та бомбардувальна авіація.
У 1943 році Валентина та його друзів почали залучати до більш складних завдань. Хлопчаки допомагали підпільникам здійснювати диверсії на підприємствах Шепетівки. Найпотужніша диверсія була проведена 5 липня 1943 року на продовольчих складах станції Шепетівка-Подільська, де було спалено більше 6 тисяч тон різного німецького майна.
В серпні 1943 року мати, брат Віктор та Валентин йдуть до партизанів у шепетівські ліси. Валентина і надалі залучають до розвідувальних операцій шепетівських партизан. В одній з сутичок з німецькими солдатами в жовтні 1943 року хлопчик отримує поранення. За цей бій його було нагороджено медаллю «Партизану Вітчизняної війни ІІ ступеня». Так зазначено в численних публікаціях. Однак документів про нагородження Валентина цією нагородою у архівах Міністерства оборони РФ немає.
Після одужання Валентин повертається в партизанський загін І. Музальова.
Знову приймає участь в диверсійних операціях на залізниці в якості розвідника. В листопадовий день Валентин разом з Колею Труханом отримує завдання провести розвідку в районі станції Цвітоха. Після його виконання хлопці, на зворотному шляху, знайшли підземний телефонний кабель, який було підірвано гранатою.
В січні 1944 року радянські війська вступили на землю Хмельниччини. Валентин Котик, який перебував у роті партизан-розвідників, разом з регулярними частинами Червоної Армії приймав участь у вигнанні німецьких загарбників з населених пунктів півночі Хмельниччини. 13 лютого партизанське з’єднання імені Михайлова отримує наказ оволодіти м. Ізяслав.
В бою за це місто Валентин Котик загинув. Як же ж загинув хлопець? На сьогодні існує кілька версій. Згідно першої, яку описала в своїй книзі «Мій син» Ганна Котик (мати Валентина), хлопець загинув від кулі. Теж саме ми зустрічаємо в статті С. Чумакова «Хоробрий партизан», яка поміщена в книзі «Діти-герої». За другою версією, яка описана в книзі «Шепетовские подпольщики» Валентин загинув від вибуху авіабомби. За третьою версією, яку оприлюднив учасник бою за Ізяслав Генадій Мурашов, Валентин спочатку був поранений кулею німецького снайпера в плече. Після перев’язки його на підводі намагалися переправити в шпиталь. Однак по дорозі до стриганського шпиталю, під час авіанальоту хлопець був смертельно поранений вибухом бомби. Як ми бачимо, в двох випадках Валентин загинув від вибуху авіабомби. Отже, можна вважати, що юний шепетівчанин загинув саме від неї.
Поховали Валентина спочатку в селі Хоровиця. Згодом, у квітні 1944 року, його перепоховали у шепетівському парку. А в 1959 році — прах Валентина Котика перенесено до школи № 4, де встановили пам’ятник у вигляді хлопчика в шинелі, з автоматом в руках. Згодом наприкінці 80-х років ХХ ст. його замінили на погруддя.
Інший пам’ятник Валі Котику з гранатою в руці було встановлено навпроти музею М. Островського у 1960-х роках, який згодом наприкінці 70-х перенесли у сквер біля ЦУМу, де він стоїть і сьогодні.
У травні 1945 року, В. Котика було посмертно нагороджено орденом Вітчизняної війни І ступеня, що засвідчує документ з архіву МО РФ. І тільки через 14 років після загибелі, 27 червня 1958 року, Валентину було присвоєно звання Героя Радянського Союзу.
Прекрасная статья
Хотелось бы ещё также
Подробно о партизанском отряде
Напишіть ще про Павліка Морозова. Якраз “в струю” теж буде)
Ганьба тим хто ставить під сумнів героїзм цього юного борця за свою Батьківщину. Він , а не Бандера чи Шухевич боровся і загинув за за це місто.
До середини 1950-х про В.Котика ніхто не знав. Але треба було в СРСР створити історичний міф. От і одна членкиня Спілки письменників його і створила. Цікаво, на чиє замовлення.
Історичні міфи якраз нині пишуть гуцули на чолі із Одудом та під керівництвом колишнього паталогоанатома спотворюючи нашу історію. Ви (члени і членкині) навіть літературну українську мову зпахабили.
Мій покійний сусід шепетівський художник Некрасов Б.М. його ровесник розказував про Котика. Реалії не спвівпадають з офіційною пропагандою.
Хоьтілось би почути реалії!!!!
אנטולי מרדר (тобто – Анатолій Мардер), ну хіба Ви не знаєте, як “ліпили” героїзм Валі Котика в хрущовські часи? Зробила це поетеса, член радянської Спілки письменників Марія Познанська. Вона написала поему “Валя Котик”. Її видали шаленими тиражами й засунули в кожну радянську бібліотеку. З цього “культ особи” Котика і почався.
Тільки от не кажіть, що у Ізраїлі про це не знають.
Віктор Линник, не тільки Ваш покійний сусід таке казав. Спогади багатьох дуже сильно суперечать офіційній “легенді”. До речі, хотілося б ознайомитися з історичними документами, за 1940-ві роки, які підтверджують те, що про В.Котика писалося в часи Хрущова і дорогого Лєоніда Ілліча.
Крузенштерн, той, на честь кого Ви назвали себе, був німець Adam Johann von Krusenstern.
Так що, звісно, про ніяку “Вашу” історію тут не йдеться. Йдеться про історію України, отруєну радянськими пропагандистами. В конкретному випадку – про те, як ліпили міф Валі Котика.
Жителі Шепетівки розповідали зовсім другу історію про Котика, яка дуже сильно відрізнялась від радянської пропогандиськоі історії.
Совок завжди з негідників ліпив героїв,а справжніх героїв знищував.
Прообразом літературного і пропогандистського Валі Котика був Вітя Ковальчук. Кажу це зі слів багатьох шепетівчан – сучасників і Валі Котика, і Віті Ковальчука, а також матері Віті.