Як загинув шепетівський партизан Валя Котик?

У бойових діях під час Другої світової війни, за різними даними, брали участь до декількох десятків тисяч неповнолітніх. «Сини полку», піонери-герої — вони билися і гинули нарівні з дорослими. За бойові заслуги нагороджувалися орденами і медалями. Образи деяких з них використовувалися в радянській пропаганді як символи мужності і вірності Батьківщині.

П’ять неповнолітніх радянський бійців Другої світової війни були удостоєні найвищої нагороди — звання Героя СРСР. Всі — посмертно, залишившись в підручниках і книжках дітьми і підлітками. Леонід Голіков, Марат Казей, Зіна Портнова, Олександр Чекалін, Валентин Котик — цих героїв знали поіменно всі радянські школярі, їхні імена в школі вивчали напам’ять.

Останньому в цьому році виповнилося б 90 років.

Народився юний герой 11 лютого 1930 року в селі Хмелівка Шепетівського району. У 1937 році сім’я Котиків переїхала в Шепетівку. Проживали на вулиці Українській, у будинку № 28. Валентин навчався в школі № 4. Навчався хлопчик добре, був активним та здібним. В перші дні Німецько-радянської війни сім’я Котиків не змогла вчасно евакуюватися і змушена була повернутися в окуповану Шепетівку. В цей час він зі своїми друзями Колею Труханом, братами Федоровичами та іншими збирали на місцях недавніх боїв зброю, яку ховали на польському кладовищі. Крім того, в лісі знаходили листівки, які скидали радянські літаки. Згодом, ці листівки неповнолітні шепетівчани розклеюють на стовпах, вокзалі, біля підприємств.

У 1942 році Валю Котика та його друзів активно залучають до розвідувальної діяльності підпільної організації, яку очолював Остап Горбатюк. Хлопчик, випасаючи корову біля залізничних колій, підраховував кількість німецьких ешелонів з технікою, пальним та живою силою, які перекидалися на схід. Всі ці відомості передавались підпільній організації, звідти — радянському командуванню, після чого по ворогові здійснювали удари штурмова та бомбардувальна авіація.

У 1943 році Валентина та його друзів почали залучати до більш складних завдань. Хлопчаки допомагали підпільникам здійснювати диверсії на підприємствах Шепетівки. Найпотужніша диверсія була проведена 5 липня 1943 року на продовольчих складах станції Шепетівка-Подільська, де було спалено більше 6 тисяч тон різного німецького майна.

В серпні 1943 року мати, брат Віктор та Валентин йдуть до партизанів у шепетівські ліси. Валентина і надалі залучають до розвідувальних операцій шепетівських партизан. В одній з сутичок з німецькими солдатами в жовтні 1943 року хлопчик отримує поранення. За цей бій його було нагороджено медаллю «Партизану Вітчизняної війни ІІ ступеня». Так зазначено в численних публікаціях. Однак документів про нагородження Валентина цією нагородою у архівах Міністерства оборони РФ немає.

Після одужання Валентин повертається в партизанський загін І. Музальова.

Знову приймає участь в диверсійних операціях на залізниці в якості розвідника. В листопадовий день Валентин разом з Колею Труханом отримує завдання провести розвідку в районі станції Цвітоха. Після його виконання хлопці, на зворотному шляху, знайшли підземний телефонний кабель, який було підірвано гранатою.

В січні 1944 року радянські війська вступили на землю Хмельниччини. Валентин Котик, який перебував у роті партизан-розвідників, разом з регулярними частинами Червоної Армії приймав участь у вигнанні німецьких загарбників з населених пунктів півночі Хмельниччини. 13 лютого партизанське з’єднання імені Михайлова отримує наказ оволодіти м. Ізяслав.

В бою за це місто Валентин Котик загинув. Як же ж загинув хлопець? На сьогодні існує кілька версій. Згідно першої, яку описала в своїй книзі «Мій син» Ганна Котик (мати Валентина), хлопець загинув від кулі. Теж саме ми зустрічаємо в статті С. Чумакова «Хоробрий партизан», яка поміщена в книзі «Діти-герої». За другою версією, яка описана в книзі «Шепетовские подпольщики» Валентин загинув від вибуху авіабомби. За третьою версією, яку оприлюднив учасник бою за Ізяслав Генадій Мурашов, Валентин спочатку був поранений кулею німецького снайпера в плече. Після перев’язки його на підводі намагалися переправити в шпиталь. Однак по дорозі до стриганського шпиталю, під час авіанальоту хлопець був смертельно поранений вибухом бомби. Як ми бачимо, в двох випадках Валентин загинув від вибуху авіабомби. Отже, можна вважати, що юний шепетівчанин загинув саме від неї.

Поховали Валентина спочатку в селі Хоровиця. Згодом, у квітні 1944 року, його перепоховали у шепетівському парку. А в 1959 році — прах Валентина Котика перенесено до школи № 4, де встановили пам’ятник у вигляді хлопчика в шинелі, з автоматом в руках. Згодом наприкінці 80-х років ХХ ст. його замінили на погруддя.

Інший пам’ятник Валі Котику з гранатою в руці було встановлено навпроти музею М. Островського у 1960-х роках, який згодом наприкінці 70-х перенесли у сквер біля ЦУМу, де він стоїть і сьогодні.

У травні 1945 року, В. Котика було посмертно нагороджено орденом Вітчизняної війни І ступеня, що засвідчує документ з архіву МО РФ. І тільки через 14 років після загибелі, 27 червня 1958 року, Валентину було присвоєно звання Героя Радянського Союзу.

Поділитися посиланням:
FacebookTelegramViberWhatsAppTwitter

Новини партнерів


13 коментарів до статті «Як загинув шепетівський партизан Валя Котик?»

  1. אנטולי מרדר коментує:

    Прекрасная статья
    Хотелось бы ещё также
    Подробно о партизанском отряде

  2. В коментує:

    Напишіть ще про Павліка Морозова. Якраз “в струю” теж буде)

    • Віктор коментує:

      Ганьба тим хто ставить під сумнів героїзм цього юного борця за свою Батьківщину. Він , а не Бандера чи Шухевич боровся і загинув за за це місто.

  3. В коментує:

    До середини 1950-х про В.Котика ніхто не знав. Але треба було в СРСР створити історичний міф. От і одна членкиня Спілки письменників його і створила. Цікаво, на чиє замовлення.

  4. Крузенштерн І.Ф. коментує:

    Історичні міфи якраз нині пишуть гуцули на чолі із Одудом та під керівництвом колишнього паталогоанатома спотворюючи нашу історію. Ви (члени і членкині) навіть літературну українську мову зпахабили.

  5. Віктор Линник коментує:

    Мій покійний сусід шепетівський художник Некрасов Б.М. його ровесник розказував про Котика. Реалії не спвівпадають з офіційною пропагандою.

    • Volodymyr коментує:

      Хоьтілось би почути реалії!!!!

  6. В коментує:

    אנטולי מרדר (тобто – Анатолій Мардер), ну хіба Ви не знаєте, як “ліпили” героїзм Валі Котика в хрущовські часи? Зробила це поетеса, член радянської Спілки письменників Марія Познанська. Вона написала поему “Валя Котик”. Її видали шаленими тиражами й засунули в кожну радянську бібліотеку. З цього “культ особи” Котика і почався.
    Тільки от не кажіть, що у Ізраїлі про це не знають.

  7. В коментує:

    Віктор Линник, не тільки Ваш покійний сусід таке казав. Спогади багатьох дуже сильно суперечать офіційній “легенді”. До речі, хотілося б ознайомитися з історичними документами, за 1940-ві роки, які підтверджують те, що про В.Котика писалося в часи Хрущова і дорогого Лєоніда Ілліча.

  8. В коментує:

    Крузенштерн, той, на честь кого Ви назвали себе, був німець Adam Johann von Krusenstern.
    Так що, звісно, про ніяку “Вашу” історію тут не йдеться. Йдеться про історію України, отруєну радянськими пропагандистами. В конкретному випадку – про те, як ліпили міф Валі Котика.

  9. Любов Лоскутова коментує:

    Жителі Шепетівки розповідали зовсім другу історію про Котика, яка дуже сильно відрізнялась від радянської пропогандиськоі історії.

  10. Іванна Щеглова коментує:

    Совок завжди з негідників ліпив героїв,а справжніх героїв знищував.

  11. Василь Попелюшко коментує:

    Прообразом літературного і пропогандистського Валі Котика був Вітя Ковальчук. Кажу це зі слів багатьох шепетівчан – сучасників і Валі Котика, і Віті Ковальчука, а також матері Віті.


Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *

Я ознайомився/лася та погоджуюся з Правилами коментування та Політикою конфіденційності


Теґи публікації


Вам також може бути цікаво



Читайте у цій рубриці