Таємниці Старокостянтинівського замку: що приховує палац XVI століття
Палац у Старокостянтинові Хмельницької області — не просто частина замку XVI століття, а мовчазний свідок історії краю, що пережив князів, війни, руйнування та відродження.
Палац є складовою замку, 1571 р. побудови, що є пам’яткою містобудування та архітектури національного значення згідно з постановою Ради Міністрів Української РСР від 24.08.1963 р. № 970 «Про впорядкування справи обліку та охорони пам’ятників архітектури на території Української РСР». Палац разом із усіма складовими комплексу розташований на мисі, утвореному злиттям річок Случ та Ікопоть, в історичній частині м. Старокостянтинова.
Місто Старокостянтинів засновано в ХVІ ст. на місці села Колищенець, що належало І. Лабунському, нащадки якого продали частину поселення князю Костянтину Василю Острозькому. Прикупивши ще маєтки з ближніх сіл, у 1565 р. Костянтин Острозький утворив одну волость під назвою Костянтинівка. На початку ХVІІ ст., на відміну від заснованого близько 1600 року Нового Костянтинова, (уже в 1632 р.) місто дістало назву Старокостянтинова.
Первісні укріплення замку були дерев’яними. Ймовірно, у 1561–1571 рр. на території уфортифікованого мисового виступу був збудований невеликих об’ємів кам’яний оборонний палац з прибудованою до нього баштою-донжоном.
В інвентарі Старокостянтинівського замку, складеному 1635 р. А. Вільгою, вказувалось:
«… Будинок камінний (палац); під ним цейхгауз для зброї під сходами, що ведуть на другий поверх; до цейхгаузу ворота подвійні пофарбовані, чотири вікна з залізними ґратами над цейхгаузом… Будинок цей двоповерховий — наверх ведуть двоє камінних сходів; під ними дві лавочки. На другому поверсі зала, вікна в ній від Случі з залізними ґратами в цині; в залі лавки, грубка кахельна; далі кімната, за нею світлиця кругла, в бастіоні знов світлиця, вікна в цині… За палацом церква хатня, камінна, крита дахівкою».
У першій половині XVII ст. збудовано кам’яний палац. Його звели між церквою і донжоном, об’єднавши в єдиний оборонний комплекс. Протягом наступного часу замок розбудовувався.
На початку ХVІІІ ст. замок дещо занепав: були розібрані оборонні стіни й башти. З 1721 р. замок перейшов у власність князів Сангушків. У другій половині ХVІІІ ст. були відновлені зруйнована кам’яна башта на заході та житлова частина комплексу. У цей час замок втрачає оборонне значення і стає адміністративно-господарським осередком. Міські укріплення занепадають і руйнуються. У 1778 році рів між замковим валом і містом засипано землею, мурований міст через рів зруйнований. На території замку споруджують будівлі, які не мали оборонного значення. На плані міста 1794 р. на території замку зафіксовано багато будівель як кам’яних, так і дерев’яних, а також мури з баштами та рів, який відділив замок від міста.
У 1860 р. замок був придбаний з аукціону княгинею Ганною Абамелек. У другій половині ХІХ ст. від замку залишилися палац, замкова церква святої Трійці, в’їзна брама, мури. В описі міста 1884 р., який створив поручик 45-го піхотного Азовського полку Микола Іванович Зуц для власниці міста, зазначено наступне:
«из комнат дворца на втором этаже находился прежде выход на хоры этой церкви».
З 1905 року замок став постійною базою для поліційних кінних стражників, що звідти розсилали свої загони карати й утихомирювати революційні заколоти селянства. До 1917 р. замок знаходився у власності російського адмірала Ф. Дубасова. На території замку знаходилась квартира Поліцейського стражу і контора управителя містом.
Постановою РНК УРСР від 15 січня 1929 р. замок оголошено державним історико-культурним заповідником. У 1930 р. наукова експедиція Всеукраїнської академії наук під керівництвом академіка Д. П. Новицького провели дослідження всіх споруд замку. У 1940 р. було проведено капітальний ремонт оборонних споруд.
Під час Другої світової війни на території замку німці влаштували трудовий табір для молоді, яку відправляли до Німеччини. Під час воєнних дій замкові споруди були значно пошкоджені. У 1944–1953 рр. в замку діяв краєзнавчий музей. Оборонні споруди замку використовувалися під склади. Сьогодні в будівлі палацу розташований Історико-культурний центр-музей «Старий Костянтинів».
Палац кам’яний і цегляний, двоповерховий, у плані складається з двох прямокутних будівель, розташованих перпендикулярно. Під будівлею влаштовані підвали з криницями-камерами, що ведуть до річки. Тут розміщувалися склади для зберігання вогнепальної зброї. Перекриття склепінчасті та плоскі. На фасаді зі сторони двору збереглися залишки архітектурного декору.
Історія палацу тісно пов’язана з іменем князівського роду Острозьких, періоду XIV — початку XVII століть на Волині. На думку Михайла Грушевського діяльність К. В. Острозького була «першим національним відродженням України».
— публікація містить фотогалерею;
— публікація містить відеоматеріали;
— матеріал опублікований на правах реклами;
— посилання на коментарі.
Залишити відповідь