Рятувальницький роман

Рятувальницький роман

2

— Доброго дня, — привітався з Танею, що залишилась наодинці з Роєм. Той, почувши знайомий голос, підвів голову і навіть спробував помахати хвостом, виражаючи свою радість. — Вибачте, що так пізно.

— Все нормально, це зовсім не пізно. До того ж я не дуже поспішаю. Шкода, що ви так і не побачили мого дядька, бо він справжній геній. Не посміхайтесь, я зовсім не перебільшую. А оце, — Таня простягла йому якийсь пакуночок, — шприц з ін’єкцією, укол зробите через годину.

— Щ-щ-о? Який ук-кол? — остовпів Руслан, перелякано кліпаючи очима. — Я їх ще зроду не робив. Я н-не можу, я не вмію…

— Та ви не бійтеся, це дуже легко, зараз я вам покажу…

— Ні-ні, — вигукнув , дивлячись на дівчину геть зляканими очима і навіть відступив ближче до дверей, ніби намагаючися там знайти захист. — Знаєте, я що завгодно можу зробити, але тільки не уколи. Я їх ще з дитинства боюсь.

— Ну що з вами робити, з таким зайчиком, — розсміялась Таня.

— А чому зайчиком? — здивувався Руслан.

— А тому що такий переляканий, ніби вовка побачив, — продовжувала сміятись дівчина.

— Знаєте що, Таню. А давайте я вам заплачу, а ви самі цей укол зробите.

— Добре вже, зроблю я вам цей укол. Та платити мені нічого не треба. Тоді сидіть тут і чекайте.

— В мене є трохи краща пропозиція, — наважився Руслан на відчайдушний для себе крок. — Можна поїхати до мене додому і там зробити укол. А я тут зовсім поряд живу…

Дівчина хотіла спочатку відмовитись, але побачивши в його розгублених очах страх почути відмову, погодилась.

Шлях додому пролетів зовсім непомітно за розмовами. Таня наполягала, що сусіда-живодера треба притягти до кримінальної відповідальності.

— Зло повинне бути покарано, — гарячкувала вона. — Ви усім маєте показати, що ми живемо в правовому суспільстві, що ніхто не має права знущатися над беззахисними тваринами.

— А я б краще йому морду набив, — не погоджувався Руслан.

— А тоді вже він звернеться до суду та ще й витребує з вас гроші за моральні збитки.

Обов’язково треба звернутися хоча б до суду, а то ці нелюди вже зовсім знахабніли.

Врешті-решт, доки доїхали додому, Таня його переконала.

Вдома виявилось, що холодильник зовсім порожній, розчинна кава, і та закінчилась, а він геть забув про це. Тож довелося вибачатись і щодуху бігти до магазину, що, на щастя, був поряд. Таня з собакою залишились його чекати. Але чекати довелося недовго, хлопець швидко повернувся з повними пакунками продуктів.

— Танечко, вибачте, будь ласка, я такий телепень… — каявся він.

— Та нічого, нічого, — сміялась Таня, готуючи вечерю Рою, коли Руслан смажив яєчню, єдине блюдо, окрім вареної картоплі, яке готувати вмів.

Рой з кімнати доплигав на трьох лапах до кухні, відчувши чарівні аромати.

— От молодчина! — хвалили вони наввипередки собаку, гладячи її по голові.

— Їж, розумнику, їж, — приказувала Таня, насипаючи йому макарони по-флотськи.

— Я теж хочу таких макарончиків, — не витримав Руслан, а коли насипали ще й йому, скуштував і мало не проковтнув язик. — Боже, як смачно. Навіть моя мама не так смачно готує. Ще зроду нічого смачнішого не їв.

— Ну що ви, — ніяковіла дівчина, — я не такий вже вправний кухар…

Після вечері Таня зробила укол і стала збиратись додому.

— Ой, вибачте мене, — підхопився Руслан, — я невиправний телепень. Так добре, що й забув, що обіцяв. Зараз вас миттю домчу куди скажете.

Він поклав Роя на килимок у кімнаті, ще раз погладив і наказав трохи почекати.

По дорозі домовились, що Таня вранці перед роботою буде приходити до нього сама, бо це дійсно близько, а ввечері він забиратиме її з роботи, як і сьогодні. після процедури, яка так лякала Руслана, відвозитиме додому.

— Боже, я ж зовсім забув, — придивившись до чогось за вікном, вигукнув хлопець. — Танечко, почекайте мене, будь ласка, я миттю, — вискочив з салону, кудись помчав, та дуже скоро повернувся з величезним букетом розкішних червоних троянд і ніяково простягнув його Тані, щоки якої стали такого ж кольору, як і квіти. — Це вам.

— Що ви, Руслане, не варто. Навіщо такі дорогі подарунки, — але руки мимоволі потяглися до квітів.

Повертаючись додому, він ледь стримував себе, щоб не бігати кругами і не горлати пісень, бо його охопила небачена раніше ейфорія. «Що ж це коїться зі мною? Здурів я чи що!» — злився, намагаючись вплинути на цю свою неконтрольовану енергію. Залишивши машину, додому все-таки біг, перескакуючи через сходинки. І це легко, ніби й не було позаду переживань, насиченого робочого дня. Вночі йому наснилася Таня з веселою посмішкою і в білому халаті, яка хотіла зробити йому укол, а він, замість втечі, покірно лежав і чекав на нього, хоч і дуже боявся.

Вранці підхопився на годину раніше, чого з ним ще ніколи не було, і встиг до при — ходу Тані і прибрати в квартирі, і приготувати каву, щоб пригостити її. На роботу теж приїхав завчасно. Побачивши Руслана, який не запізнився, шеф так здивувався, що навіть забув про вчорашнє його запізнення і так і продовжував сидіти з відкритим ротом, коли той, чемно привітавшись, пройшов повз нього.

Вечір, якого з нетерпінням чекав, як і все приємне, швидко закінчився. Але такі веори стали продовжуватись, навіть коли відпала необхідність в уколах для Роя. Той стрімко йшов на поправку, але не менш стрімко набирав обертів роман між його рятувальниками. Кожен з них почувався так, ніби вони були знайомі все своє життя. Вигулюючи Роя, вони розмовляли про все на світі і не могли наговоритись.

Закінчилась ця історія очікувано. Через деякий час вони понесли заяви спочатку до суду, зібравши підписи мешканців будинку, на жорстокого сусіда, а після знайомства зі своїми батьками і до РАГСу.

Поділитися посиланням:
FacebookTelegramViberWhatsAppX

Підписатися на наші новини у месенджерах:

Новини партнерів


Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *

Я ознайомився/лася та погоджуюся з Правилами коментування та Політикою конфіденційності

Теґи публікації


Вам також може бути цікаво



У мешканки Хмельниччини зникали гроші з рахунку, як тільки вона піднімала слухавку
На Хмельниччині собака намагалася вкусити жінку: її власницю судили
Розчленував тіло за допомогою сокири, пилки та ножа: полісмени з’ясували кому належить кінцівка, яку приніс собака
Собака вночі приніс людську кінцівку: у поліції відкрили кримінальне провадження
Чоловік застрелив безпритульного собаку, бо помічав, що він їсть курей
Чоловік побив палицею сусідського собаку, бо той заважав його спокійному проживанню

Читайте у цій рубриці



Листи через двадцять років
Евелінка
Відьмачка
Їй наснилося, як вона помиратиме
Анжелка
Боягуз
FacebookTelegramViberWhatsAppX