Листи через двадцять років

I

Галинка закохалась. Так, у свої шістнадцять це було перше її сильне почуття. Її подруги-ровесниці уже встигли по декілька разів закохатись і розчаруватись, дехто навіть попробувати хлопчачих любощів, а ось вона вперше в житті дивилась на хлопця, свого однокласника, так, наче ніколи його не бачила.

Це сталось на уроці біології, коли вчителька пояснювала новий матеріал. Вона повернулася на скрип парти і раптом зіткнулась поглядом з Віктором. Але яким поглядом!.. Хіба можна передати словами, як він на неї дивився?

Галина раптом спалахнула, наче маківка. Оте сяйво його карих очей запалило щось у неї в душі. Серце затріпотіло, наче пташка, яка потрапила у сильце.

Капосні дівчата вже давненько насміхалися над нею, що ніяк не вибере собі кавалера і сама ходить лісом додому. Батько у Галинки лісник. Вона жила з батьком, мамою, старшим братом і молодшою сестричкою Мар’янкою зразу за селом в лісі в хатині лісника. Тільки перейдеш залізничний переїзд і за деревами побачиш велику, криту бляхою хату. Правда, влітку вона ховається за деревами.

Віктор жив майже поряд, на тій самій вулиці, якою Галина ходила до школи. Він не раз набивався у провожаті, але вона «відшивала» і швиденько бігла додому.

Того дня він як завжди провів її вулицею, потім лісом і вона мовчки дозволила провести себе до будинку. Правда, більше мовчали, час від часу зиркаючи один на одного сяючими очима.

А потім події почали розвиватись стрімко: перший несмілий поцілунок, потім щоденні зустрічі і знову поцілунки, а потім… сталося те, що мало статися між дівчиною і хлопцем. Тієї ночі Галина не спала. Їй здавалось, що всі дізнаються, що вона — уже не дівчина. Вона навіть другого дня не пішла до школи. Але батьки були заклопотані своїм, дівчата думали про сукні у яких святкуватимуть випускний вечір, бо то був останній рік їх перебування в школі, одним словом, ніхто нічого не помітив.

Віктор мріяв, щоб вони навчалися разом в одному місті. Він хотів бути військовим. Галина остаточно ще не обрала собі професії. Їй хотілося бути журналістом. Потім запалилась ідеєю стати адвокатом і захищати бідних людей. Класна керівничка наполягала, щоб Галя вступала на філологічний, а вчителька біології рекомендувала медичний або модний на той час біотехнічний.

До Віктора приїхали гості. Брат його матері проживав у Ташкенті і приїздив сам раз у п’ять років. Цього разу завітав із дружиною і двома доньками-старшокласницями. Його дружина була німкеня і він забрав її колись з німецької колонії, що у Казахстані. Потім вони збудували двоповерховий будинок у самому Ташкенті, де дядько працював прорабом у будівельній організації. А оце надумали виїхати до Німеччини: там проживали родичі його дружини Ельзи. Будинок продавати не хотілося, бо хтозна, як там воно складеться, то й повернутись не буде куди. Ось і приїхали всі, щоб вговорити батьків Віктора переїхати жити до Ташкента. Там і військове училище є, отож, Віктор зможе навчатись. А там дивись і молодші братик із сестричкою підростуть, то є де жити і вчитись. Що не кажи, а Ташкент, це тобі не село, а велике місто і столиця дружньої республіки.

Поки батьки вирішували — їхати чи ні, Віктор вговарював Галинку поступати на журналіста в університет в Ташкенті.

Дівчині було трішки боязно їхати так далеко від батьків, але втішала себе тим, що Віктор буде поряд і вони зможуть частіше бачитися.

А потім все закрутилося, мов в калейдоскопі: випуск в школі, від’їзд Віктора з батьками в Ташкент (таки вговорили їх родичі). Дівчина ще не встигла попередити батьків про свої наміри вступати до Ташкентського університету на факультет журналістики, як раптом важко захворіла мати. Звістка про страшну хворобу приголомшила дівчину: у мами рак шлунку. Мама танула на очах, батько зчорнів від горя, Галинка взяла обов’язки по вихованню меншої сестрички на себе. А ще довелось зайнятись домашнім господарством: дві корови і телиця, чотири свині, десятки кролів, табуни гусей і курей… З ранку до ночі вона товклась у дворі і ледь встигала щось зварити їсти. Батько наче забувся про господарство. Він приходив додому і сідав біля маминого ліжка. Намагався її нагодувати, щось безупину розповідав і по сто разів повторював: «Надійко, все буде добре». Це були слова уже не для неї. Це самому собі хотілося вселити надію на її одужання. Він довго вмовляв з’їсти «хоч ложечку супу», але все марно… За два місяці його Надійка станула…

Після похорону матері Галина ходила сама не своя: вона ні про що не думала, автоматично пораючись по господарству і доглядаючи за Мар’янкою. Батько мовчки йшов на роботу і так само мовчки приходив додому та голодний лягав спати. Він схуд і мало розмовляв. Ні про який вступ до вишу не було й мови.

Якогось дня Галинка подумала, що у неї давно не було місячних. Але ця думка швидко згасла, бо потрібно було поратись по господарству.

Ввечері вона згадала про Віктора і їй так захотілося, щоб він був поряд… Ліжко під нею м’яко гойднулось і попливло… Галинка заснула. Вона так втомлювалась за день, що навіть не мала сил думати про коханого.

Листів від Віктора не було і це її трішки турбувало. Останнім часом їй чогось ставало млосно, а коли клала голову на подушку пливло перед очима і тошнота підступала до горла. Проте вона цим не переймалась і думала, що це від перевтоми.

Ще через місяць (місячних так і не було) Галинка вирішила таки піти до лікаря.

Повідомлення про те, що вагітна, було, наче грім серед ясного неба. Її відлили водою, дали понюхати нашатиря. Галинка ледве прийшла додому. Бліда, руки, ноги тряслись, в очах переляк — нарешті, батько звернув увагу на свою старшеньку.

— Господи, донечко, що з тобою? Ти не захворіла? — турботливо заглядав у вічі.

Що вона могла відповісти? В той вечір Галя нічого не сказала батькові. Їй було просто страшно. Вона раніше лягла спати і вперше за весь час довго крутилась на ліжку.

На другий день до неї прийшли подружки. Щасливі, що поступили, радісні від збудження, почали розповідати про нові враження. Галинка мовчки слухала і тільки думала про те, щоб вони швидше пішли. Дівчата довго не засиділися. Вони бачили худу, змарнілу Галину з синцями під очима, її зашкарублі руки з почорнілими нігтями, і їм стало ніяково за свою радість.

Галинка залишилась одна… зі своїми проблемами, господарством і вагітністю. Вона не уявляла, як зможе сказати про це батькові.

За кілька днів батько взнав про це від лікарки швидкої допомоги, яку викликав, коли Галина втратила свідомість.

Ввечері він тільки запитав:

— Це Віктор?

Галинка ствердно хитнула головою.

Більше вони ні про що не говорили, тільки з того часу батько намагався більше бувати вдома і сам вести господарство.

А потім народився хлопчик. Величенький і кріпкенький, такий чорнявенький з чорними оченятами. Галинка міцно тулила його до груденят, в яких було обмаль молока, а він вимогливо кричав. Назвали малого Дмитриком.

Рік за роком хлопчик підростав, дідусь не міг ним натішитись, Мар’янка підросла і теж допомагала його бавити, а Галина вступила до педагогічного інституту на біолого-географічний факультет.

Непомітно пройшли роки. Галинка стала Галиною Петрівною і вчителювала, викладаючи в рідній школі біологію і географію. Мар’янка вступила на факультет журналістики, як колись мріяла сестра. Батько посивів і возився з малим Дмитриком, що наче хвостик бігав за дідусем.

Галина давно перестала чекати звістки від Віктора, навіть не мріяла про зустріч з ним. Вона взагалі мало про нього згадувала. Тільки час від часу відчувала в душі пекучий біль від зради.

Її подруги повиходили заміж і народили дітей. Багато однокласників виїхало з села і жили в місті. Тільки Галинка залишалась жити в тій самій хатині лісника з батьком і сином, який цього року закінчував лісотехнічний інститут і мріяв одружитися. Він обіцяв привезти на вихідні свою дівчину, щоб показати мамі і дідусеві.

Отож, Галина напекла пирогів, втушила курку, запекла гуску та приготувала всього потроху, щоб пригостити майбутню невісточку.

Поділитися посиланням



Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *


Теґи публікації



Вам також може бути цікаво



Новини партнерів


Читайте у цій рубриці