П’ять років тому загинув герой українського неба Руслан Мазунов

Уродженець Шепетівщини бортовий технік майор Руслан Мазунов зробив крок у вічне безсмертя 24 червня 2014 року. Дитяча мрія Руслана літати визначила його життєву програму, він марив небом ще з ранніх літ.

«…близько 17:00 ракетою переносно-зенітного комплексу було збито вертоліт Мі-8МТ 16-ої бригади армійської авіації Сухопутних військ ЗС України, що виконував політ на армійський блокпост біля гори Карачун. Вертоліт був уражений відразу після зльоту, вибухнув у повітрі і впав, палаючий, на землю. Екіпаж з трьох осіб і 6 пасажирів, які були на борту, загинули. Склад екіпажу: командир вертольота — підполковник Андрій Бєлкін, льотчик-штурман — капітан Дмитро Шингур, бортовий технік — майор Руслан Мазунов. Також загинули солдат Олексій Волоха та старший солдат Олександр Кондаков. Ще четверо загиблих — співробітники СБУ», — йшлося у листі командування частини.

Уламки збитого гелікоптера

Всі члени екіпажу нагороджені орденом Богдана Хмельницького III-го ступеня (посмертно).

Екіпаж Бєлкіна був одним із найкращих у бригаді, вони завжди працювали злагоджено і професійно. І на цей раз поставлене завдання було виконано успішно… Мужність та відвага небесних соколів — приклад для наслідування, життя кожного — сторінка для вивчення, дослідження.

Мазунов Руслан народився 26 січня 1979 року в мальовничому селі Михайлючка Шепетівського району. Мама називала його лагідно Русланчиком, синочком, так його називали і в молодших класах Михайлюцької середньої школи, в якій він навчався в 1985–1996 рр. Перша вчителька Валентина Сергіївна Ниник згадує:

«Руслан добре навчався, мав гарну поведінку, був дуже добрим,. вразливим. У нього було багато друзів, завжди вмів підтримати, допомогти однокласникам. Любив уроки фізкультури, математики».

«…з початкових класів Руслан виявляв до мене дитячу симпатію. Ми сиділи до 7-го класу за однією партою. Він дарував мені на 8 березня, День народження цікаві подарунки — найбільше запам’яталась лялька з косичками, яку я довго зберігала… Він був надійним другом. Мріяв стати льотчиком. Постійно складав паперові літаки, майстрував з паст, ручок ракети. Ніколи не забував однокласників. Весело відсвяткували 15- річчя закінчення школи…» — згадує однокласниця Ганна Козійчук.

«Наш Руслан був завжди мрійником, де б ми не були, говорив, що буде літати, пролітатиме над селом і всім передаватиме привіт. Завжди усміхнений, привітний, добрий, щирий, готовий допомогти…» — із спогадів однокласниці Вікторії Багінської.

Хвилюючі спогади класного керівника Захарця Володимира Петровича:

«Руслан був особистістю… дуже поміркований завжди стриманий, ініціативний, винахідливий. У нього був сильний характер — сталевий стержень, сила волі. Він багато працював над собою, додатково займався математикою, фізикою, фізичною підготовкою.

…Він умів любити людей. В школі та поза школою в нього було дуже багато друзів. Руслан був незвично чутливим — проймався всім, що чув чи читав, вмів співпереживати і втішити. Особливою рисою його характеру була жертовність і прагнення захищати людей. На жаль, так і сталося, що заради нашого мирного життя він віддав своє, як воїн захисник-миротворець».

Мама Надія Іванівна передала спогади вчителів, однокласників до музею:

«Що я можу додати до гарних слів його друзів, вчителів? Все вірно, а для мене він найкращий син, добрий, уважний. Таким житиме в моїй душі. Вертольоти його побратимів пролітають над селом — мені здається, що то Руслан. Я вірю, що він повернеться…»

До своєї мрії літати Руслан Мазунов йшов вперто, наполегливо, в нього була віра в свої сили. Після закінчення школи Руслан поступив у Васильківське авіаційне училище. Навчався чотири роки. Було нелегко долати навантаження курсантського життя. Перші наряди, освоєння стрілецької зброї, навчання на полігонах, перший стрибок з парашутом, а головне — досконале вивчення технічного оснащення авіаційної техніки. Процес навчання був дуже насичений, Руслан вмів долати труднощі, ніколи не скаржився.

Після закінчення училища отримав професію бортового авіаційного техніка і був направлений на службу у місті Броди Львівської області, де дислокувалась одна з найкращих частин армійської авіації Сухопутних військ ЗСУ (1981 р. — 119 окремий бойовий вертолітний полк, 1994 р. — полк перейменовано в 3 бригаду армійської авіації, грудень 2012 р. реформовано полк в 16-у окрему бригаду армійської авіації).

Офіцер за покликом душі Мазунов Руслан завжди прагнув високоморальних стосунків в офіцерському середовищі, був дисциплінованим, відповідальним, швидко набув великого досвіду по експлуатації вертольотів. Як кращий спеціаліст, Мазунов брав участь у миротворчих Місіях ООН в Ліберії у складі українського військового контингенту у 2005, 2007, 2009 роках.

Світлі мирні події в житті Руслана — це приїзди до рідних у відпустку в Михайлючку в рідне село, зустріч із друзями дитинства, однокласниками, одруження з коханою дівчиною Ганною у 2004 році, народження синів Михайла у 2005 році, Захара у 2009 році. Він був хорошим сім’янином, опорою та надійним другом для дружини. У сім’ї панувала взаємоповага та взаєморозуміння. Сини хотіли бути схожими у всьому на тата — він їм присвячував весь свій вільний час. Часто подорожували в Карпати, Львів, на море…

У 2011 році Руслан вийшов на пенсію за вислугою років. Йому було лише 32 роки, військове звання — майор. За військову службу мав нагороди: медаль «15 років ЗСУ», медаль «За сумлінну службу» III ступеня, пам’ятний нагрудний знак «Воїн — миротворець», медаль ООН «UNMIL».

Мазунов переходить у цивільну авіацію — працює у м. Ніжині бортовим авіаційним техніком авіаційної ескадрильї Спеціального авіаційного загону оперативно — рятувальної служби цивільного захисту ДСНС (Державної служби надзвичайних ситуацій) України.

21 березня 2014 року його було звільнено з роботи у зв’язку з призивом на військову службу. Досвідченого офіцера у квітні 2014 року відправляють у зону АТО. Руслан обіцяв рідним повернутись живим…

Алея Слави військовим льотчикам у Бродах

Мить його життя обірвалась на високому злеті. Поховали героя у Бродах. У Бродах відкрито Алею Слави, присвячену загиблим льотчикам. У Шепетівці його іменем названо вулицю. Меморіальну дошку Руслану Мазунову відкрито на Михайлюцькій школі. Він житиме в наших серцях назавжди.

Поділитися посиланням



3 коментарі до статті «П’ять років тому загинув герой українського неба Руслан Мазунов»

  1. Люда Свінціцька коментує:

    Шана та пам”ять Руслану!

  2. Таня Гальчук коментує:

    Уродженець с. Михайлючки.Пам’ятаємо

  3. Лідія Андрощук коментує:

    😓


Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *


Теґи публікації


Вам також може бути цікаво



Новини партнерів


Читайте у цій рубриці