Щонайменше 5 музичних династій виплекала Шепетівщина

В 30-ті роки минулого століття духові оркестри з’явились майже при всіх Будинках культури, клубах, заводах, фабриках, військових частинах. В роки Другої світової війни духові оркестри піднімали бойовий дух армії. Особливо популярними ці колективи були у повоєнні роки. За участі духових оркестрів, а їх було чимало на Шепетівщині, відбувались всі місцеві святкові та урочисті заходи. Тоді ж не було такої звукопідсилюючої апаратури, як зараз, тож звучав живий голос духових.

Ще й сьогодні мешканці міста та району пам’ятають музикантів, що в 50-60-х роках були організаторами, керівниками дитячих та дорослих духових оркестрів. Це Уденг (ім’я невідоме), Наливайко Іван Павлович, керівник оркестру військової частини та його вихованці Анатолій Пальцун та Володимир Пальцун. Згодом Пальцун Анатолій закінчив Хмельницьке музичне училище і працював викладачем Шепетівської ДМШ. Надалі Брезнер Яків (оркестр цукрокомбінату), Карпюк О. Г. та Баличев В. О. (духовий оркестр ЗОШ № 2). В 70-ті роки — Вергуленко І. І.,Блінда В. В., Туз В. С. Цілу плеяду музикантів виховав Поліщук Анатолій Родіонович.

Вихованці так просто і називали свого наставника «Родіонович», і йшла про нього слава по всьому району. Дитячі серця добре відчувають всяку фальш, та не було її ні в душі музиканта, ні в його музиці. З глибокою вдячністю та повагою згадують вихованці цього невисокого, кремезного чоловіка, простого сільського вчителя, що дав дорогу в життя багатьом пліщинським юнакам, навчив по-справжньому любити музику.

В наш час духові оркестри рідкісне явище на селі. Їхню відсутність компенсують шкільні колективи в селах Городнявці, Плесні, Ленківцях. Єдиним в районі зразковим аматорським дитячим духовим оркестром села Ленківці керує Валерій Лінник. Своє звання оркестр отримав ще 2012 року і з часом підтвердив його. Оркестр бере активну участь у різних місцевих заходах, обласних оглядах і навіть попав в книгу рекордів України, коли в 2014 році у складі зведеного дитячого духового оркестру загальною чисельністю 158 музикантів у Кам’янці-Подільському виконав Козацький марш та «Фанфару за Україну» композитора О. Морозова. Валерій Васильович з гордістю розповідає про своїх улюбленців, яким він в наш комп’ютерний час допомагає знайти своє захоплення в справжній живій музиці.

Неможливо розповісти про всіх, хто в різні часи працював у цій галузі, але деякі матеріали вдалося зібрати. Шепетівка славиться не тільки музичними традиціями, а й музичними династіями…

Однією з найвідоміших, є родина Доровських, яка почалася з батька Доровського Антона Михайловича. Молодша дочка Людмила розповіла, що справжнє прізвище родини Дородько, а закінчення «-ський» з’явилося коли дід Михайло служив у графа Потоцького і той, з особливої приязні до молодого слуги змінив йому прізвище на польський манер. Антон Михайлович був музикантом від Бога, крім того, вмілим майстром з ремонту інструментів. Народився Антон Михайлович 1904 року в місті Красилові. Дуже вабила хлопця музика: народні пісні, звучання духових, які стали ще більше популярними в роки Першої світової та громадянської війн. Як вперше взяв в руки трубу, і хто були перші вчителі зараз невідомо, але любов до музики, палке бажання злетіти ввись чистим дзвінким голосом труби збереглося на все життя. Мрія юнака збулася: в мирний час Антон Михайлович був військовим капельмейстером, а в часи Другої світової війни перебував на фронті, брав участь в запеклих боях під Воронежем.

Музичний дар перейшов і до його дітей: лише Олександр та Володимир отримали музичну освіту, але музикою займались всі — і Юрій, і Валерій, і Леонід. Вони грали на різних оркестрових інструментах: Юрій — на ударних, Валерій та Леонід — на духових. Найстарший з синів Антона Михайловича проживає зараз у місті Хмельницькому, йому 87 років. До цього часу цікавиться музикою, якій віддав все життя. Про це свідчать численні фотоальбоми, вирізки з газет, дипломи, грамоти.

А починалося все так… Ще в далекі довоєнні роки заслуховувався малий Сашко звуками духового, що проникали глибоко в душу. Виблискували міддю труби, рокотав барабан: трам-та-та-там, трам-та-та-там! Здавалося ніби й серце стукає в такому ритмі. Але страшна війна все перевернула…

Про воєнні роки згадує з хвилюванням і сльозами на очах. Про те, як став сином полку, як було страшно коли бомбили ешелони, і про те, як справді по-рідному ставилися до нього бійці. Хлопчик був маленьким промінчиком сонця серед страшної воєнної бурі. Після війни розпочалася насичена музична діяльність. Закінчивши Московське військове музичне училище, Олександр повертається на Україну, працює в різних оркестрах, одним з перших викладає в Хмельницькому музичному училищі ударні інструменти. Навіть зараз не дивлячись на свій похилий вік продовжує свою артистичну діяльність як артист оригінального жанру. Дивує публіку грою на пилі та художнім свистом разом з іншими учасниками гурту «Ретро». Дочка Тетяна Олександрівна, викладач-теоретик Хмельницької ДМШ, а син Ігор — артист оркестру Хмельницького обласного театру.

Доровський Володимир Антонович (1931–2007) — викладав музику та співи в загальноосвітніх школах Шепетівки майже півстоліття, був неперевершеним акомпаніатором міського Будинку культури. Хто зі старшого покоління не пам’ятає виступи вокального ансамблю та його солістки дзвінкоголосої Надії Коваленко у супроводі Володимира Доровського.

Володимир Доровський

Музикантами в різних оркестрах були Юрій, Валерій та Леонід. А весіль скільки відлунало! Багато хто пам’ятає соло на трубі Валерія Доровського, який був керівником духового оркестру заводу «Радар» та понад 20 років віддав дитячій музичній школі, слідкуючи, щоб інструменти в класах не фальшивили, і взагалі не «хворіли». Дочки Валя і Люда, що зараз проживають в Хмельницькому, були неодмінними учасницями художньої самодіяльності, а взагалі родинний колектив Доровських неодноразово брав участь у фестивалях сімейних ансамблів Хмельниччини. Діти — Володимир, Андрій, Ігор, Тетяна теж пішли цією дорогою. Онуки навчались в музичній школі.

Відомими в Шепетівці музикантами є Блінди. Блінда Василь Володимирович з 1974 року працює в Шепетівській ДМШ, 28 років обіймає посаду заступника директора з навчально-виховної роботи. А починав він своє навчання разом з братами Доровськими в духовому оркестрі ЗОШ № 2, коли керував ним Баличев Володимир Олександрович. Закінчивши Хмельницьке музичне училище, Василь служив у штатному оркестрі Прикарпатського військового округу в Львові. Оркестр був одним з кращих в тодішньому Радянському Союзі і навіть виборов право представляти країну на міжнародному конкурсі духових оркестрів у Югославії в 1972 році. З 1974 по 1990 роки Василь Володимирович керував одним з кращих духових оркестрів Шепетівки — оркестром Шепетівського цукрокомбінату. З 1976 року Василь Блінда — керівник духового оркестру Шепетівської ДМШ, який був неодноразовим переможцем обласних змагань.

Учні продовжили справу свого вчителя. Це — Пушкарук Віктор (Київська консерваторія), Пушкарук Валерій (Рівненське музичне училище), Буровий Андрій, Василюк Юрій, Пінчук Анатолій (Хмельницьке музичне училище) та інші. Рідний брат, вже покійний Блінда Валентин, був керівником оркестру Шепетівського заводу металовиробів. А музична школа добре пам’ятає доброзичливого, привітного і досвідченого вчителя сольфеджіо, заступника з навчальної частини Блінду Миколу Олександровича, рідного дядька братів Блінд. Багато хто з дітей чи онуків родини Блінди стали хоч і непрофесійними музикантами, але учасниками різних колективів і без музики не уявляють свого життя. Вірною супутницею і в житті, і на педагогічній ниві є дружина Василя Володимировича, викладач Шепетівської ДМШ, Валентина Блінда (Чорнобрива), яка за 40 років праці підготувала багатьох музикантів.

З 1962 по 2007 роки працював в Шепетівській ДМШ Володимир Туз. Народився на Житомирщині, змалку цікавився грою на духових інструментах, вступив до Житомирського музичного училища, проходив військову службу в духовому оркестрі Центральної повітряної бази міста Ярославля, закінчив курси військових диригентів, а потім за наказом самого головнокомандуючого 51-го знищувального полку, тричі Героя Радянського Союзу Олександра Покришкіна був направлений до оркестру штаба військового округу ППО. Про це з гордістю згадує зараз ветеран «музичної служби». Та не тільки виконавським хистом, а й жагою до написання музики наділила доля Володимира Туза.

Володимир Туз

Неодноразово доводилося йому робити аранжування різних творів для оркестру. Самодіяльний композитор написав близько 100 вокальних творів на слова місцевих поетів: Геннадія Сівака, Віри Кухарук та інших. Рідному місту присвячено 8 пісень. Щаслива доля подарувала гарну підтримку в особі турботливої дружини. Це — добре знана у Хмельницькій області завдяки своїй багаторічній педагогічній діяльності — Марії Туз. Лише одного року до півстолітнього ювілею роботи в школі не вистачило Марії Юхимівні, бо вдома чекали на бабусю маленькі онуки, яким так потрібна була її увага. В школі залишилося майже півколективу її випускників. Та й вся родина напрочуд музикальна. Старша дочка Вікторія закінчила Львівську консерваторію. З 2007 року живе в Канаді, де відкрила приватну музичну школу в місті з музичною назвою Стейнбах. Молодша дочка, Інна Шелест — викладач Шепетівської ДМШ.

Якщо говорити про досягнення не тільки в духовій музиці, то можна назвати ще багатьох людей, що цілими родинами чи просто подружніми парами працювали чи працюють на музичній ниві. Це почесні родини — Кицаків, Лозових, Кунців, Романюків, Легких, Кабацій. І ось так від минулого до сьогодення передається своєрідна музична естафета…

Поділитися посиланням



Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *


Теґи публікації


Вам також може бути цікаво



Новини партнерів


Читайте у цій рубриці